Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
«Ходив якось на мотиваційний стендап Олександра Терена. Все сподобалося, все супер — але хотілося би й поаплодувати... Ну і було би непогано, щоб цигани на долоні поворожили...» — говорить з усмішкою Роман, коли я запитую про «нішевий» чорний гумор у важкопоранених військовослужбовців.
Йому 28 років, родом із Маріуполя. У 2023 році потрапив до лав 46 окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗСУ. Обожнює аніме — тому й позивний «Такі» обрав за іменем одного з персонажа аніме. Важких поранень зазнав на початку 2024 року. Наразі звільнений з лав ЗСУ.
Про поранення, реабілітацію, чорний гумор та плани на майбутнє — у розмові Романа з кореспонденткою АрміяInform.
Навчався Роман у Харкові в індустріально-педагогічному технікумі на автомеханіка. Згодом в університеті вивчав інженерію. Працював у «Сільпо»: починав із вантажника, зрештою став завідувачем відділення, потім працював у ще одній із компаній.
У 2023 році пройшов ВЛК, і за відношенням потрапив у 46-ту бригаду — в цій військовій частині вже служили побратими. Підписав контракт. Спочатку навчався на артилериста, але з товаришами на БЗВП здружився, і вирішили йти в один підрозділ — а місця були лише в піхоті.
— Після навчального центру — поїхало, понеслося. Спочатку було злагодження на полігоні, а потім третя лінія оборони, друга, перша… Бойове хрещення було під Мар’їнкою, — пригадує «Такі».
Ситуація на фронті була складна, оскільки саме тоді почалося засилля ворожих FPV-дронів. Сумарно на фронті Роман був протягом трьох місяців. Іронізуючи, каже з усмішкою: «Штурмовики довго не живуть».
А потім вже серйозніше пояснює:
— Людей не вистачає, тож інколи доводиться виконувати невластиві завдання. До війни повноцінно ніколи не підготуєшся, все приходить з досвідом. Поле бою і його тенденції змінюються по хвилинах, а методи викладання, теорія і статути — ні. Лише в процесі можна зрозуміти, що відбувається на війні. Скільки би ти теоретично чи морально не готувався: поки не зіткнешся із цим — не зрозумієш.
Поранення зазнав на початку 2024 року під час ведення оборонних дій.
— Ми тримали кругову оборону в районі Георгіївки, і під час переміщення мені в ліву руку прилетіла куля, згодом — і граната. Було осколкове поранення… Решта — турнікетний синдром, він був накладений понад 10 годин, бо нас не могли евакуювати. Ми були фактично в оточенні, до нас вела одна дорога, яку противник міг прострілювати і мінометом, і FPV, — пригадує він.
Тоді з Романом на позиції було ще близько 10 людей, восьмеро з них зазнали поранень, усі осколкових.
Рік і 5 місяців тривало лікування та реабілітація. Наразі Роман уже протезований: і два механічні, і два біонічні протези.
— Працюю з протезом, ламаю — ремонтують, адаптовують, — регочучи каже «Такі».
Крім аніме, Роман також любить комп’ютерні ігри. У Mortal Kombat, наприклад, грає за допомогою… ніг.
— За три місяці в госпіталі мені просто стало нудно. А деякі ігри хотілося пройти ще до повномасштабного вторгнення… Тому придбав ноут і почав потроху адаптовуватися, — каже він.
А ще Роман сам пере, пилососить, миє підлогу.
— Все просто: ногами закидаю одяг, пальцями ноги виставив потрібні параметри і увімкнув. І все. А пилосос — автоматичний, працює через програму в телефоні. Тут питання тренувань та часу — і освоїти можна все. Але для того, щоб адаптуватися повністю, — потрібне все життя. Кінця ніколи не буде.
Любить і поганяти м’яча: запрошували на стадіон «Шахтаря», цей футбольний клуб опікується ветеранами з ампутаціями, розвиває параспорт.
На запитання, що би порадив військовим, які також зазнали важких поранень, Роман каже, що важливо продовжувати жити, насолоджуватися життям.
— Не треба надто себе накручувати чи занурювати в негатив. Так, є проблема, війна триває — але життя не зупиняється. І дуже важливо не соромитися просити допомоги, коли є якась проблема, наприклад, із військовою частиною чи під час протезування.
У вільний час «Такі» дивиться мультики, аніме, фільми.
— Але дуже хочеться вже завершити всі документальні оформлення і кудись з’їздити відпочити, десь у ліс, подалі від людей (сміється), десь в Амазонію якусь, а потім — чимось новим зайнятися, якусь роботу знайти… Коли завершаться документальні всі оформлення?.. Та в середу чи в жовтні (регоче). Роботу пропонують адаптивну вже: з компанії телефонували. Але потрібно спробувати і зрозуміти, чи зможу я там працювати в нових умовах, — каже Роман.
Нині військовий живе на зйомній квартирі в Києві — орендують за кошти мецената.
Грошей є поки що на рік. Але це питання житла для важкопораненого військового з тимчасово окупованої території не вирішить. А Роман такий не один.
Так, нині в Києві починають реалізовувати проєкт «Дім Героїв»: хочуть придбати дві адаптивні двокімнатні квартири в Києві для Романа та ще одного військовослужбовця.
Житло має бути адаптоване під осіб з високими ампутаціями обох рук, адже саме з такими пораненнями військовослужбовці/ветерани стають залежними від сторонньої допомоги. В одній кімнаті має проживати власне ветеран, в іншій — людина, котра допомагатиме в побуті, наприклад, одягати протези.
Серед партнерів проєкту — відділення післягострої і довготривалої реабілітації Головного військового клінічного госпіталю.
Фото з особистого архіву Романа та авторства Віталія Павленка
