Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
АрміяInform планує постійно висвітлювати питання військової освіти в Україні, цікавитися найновішими розробками, спілкуватися з лідерами думок у цій сфері.
Першим спікером погодився стати заступник начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського з навчальної роботи генерал-майор Сергій Салкуцан.
Про новітні підходи у вишколі вищого командного складу, про жінок в армії, про те, яку оцінку нашій військовій царині дають іноземні спеціалісти та про українську ментальність, читайте в цьому матеріалі.
Фідбек офіцерського вишколу
— Сергію Миколайовичу, як нині в Національному університеті оборони України комунікують між собою теорія та практика у процесі навчання вищого командного складу?
— Якщо навчальний заклад тактичного рівня вже відчуває зв’язок між теорією і практикою через те, що частина курсантів мають бойовий досвід, то у нас цей зв’язок набагато тісніший і сильніший, адже офіцери, які переходять на оперативний рівень, теж встигли декілька років провести на війні як командири тактичної ланки. І багато з того, що вони бачили, відчували, застосовували — робили інтуїтивно, зважаючи на ситуацію, використовуючи базові знання, отримані ще в навчальних закладах тактичного рівня або ж на етапі підвищення кваліфікації. Але чимало командирів не мали змоги підвищити професійний рівень упродовж 2014-2019 років, хоча керівництво Міноборони, Генерального штабу робило все, аби ця система працювала в інтересах якісної підготовки кадрів. І всі ці чинники викладацький склад обов’язково має враховувати.
Сергій Салкуцан констатує: значна кількість науково-педагогічних працівників — теж учасники бойових дій. Так відбувається обмін досвідом, його обговорення і пошук конкретних шляхів, інструментів вирішення практичних проблем. Він вважає, що найефективніший спосіб навчання — конференції, тематичні семінари за участю слухачів і викладацького складу. Тривалий час тут заохочували слухачів викладати свої думки та бачення епізодів, що залишилися без відповіді, й які слід розібрати й увести в програму навчання. Пропонували написати і невеличкі есе на теми, які доцільно розглянути. Останнім часом в університеті використовують для такого фідбеку систему дистанційного навчання. Слухач приходить у виш, реєструється в системі й реагує на проведені заходи: наскільки це було корисно, доступно, професійно і чи має практичну спрямованість. Постійний зворотний зв’язок допомагає коригувати програми. Починаючи з другої половини 2014-го, керівництво оборонного відомства та Збройних Сил України поставило жорстку умову: відповідність програм підготовки потребам, які виникають у процесі бойової діяльності. Нові знання, які ми почали давати, стали альтернативою застарілим керівним документам, що не відповідали реаліям сьогодення.
— За ці п’ять років ми вичавили з себе позицію, що змін не має бути. Я сам відчуваю — цю межу вже перетнуто. Під впливом війни, нових лідерів, нових керівників — зміни вже незворотні. Хочемо чи ні, а сучасні обставини примушують нас діяти по-іншому, — зауважує співрозмовник.
Ми пропонуємо цінність на основі вивчення запиту нашого основного клієнта
— Існує дві позиції щодо методів навчання. Перша — традиційна, що відстоює переваги звичайних лекцій: прибув, послухав, пішов. Друга — сучасніша. Це, наприклад, упровадження інтерактивного навчання. Ми розуміємо, на чиєму ви боці, але які є аргументи для впровадження нового?
— По-перше, у нас немає альтернативи. Найгірше, що отримаємо в разі неуспіху нових підходів — залишимось у старій моделі. А вона у нас спрацьована абсолютно. У разі успіху — матимемо вищу якість в усьому. Так ми отримаємо навчальний заклад зовсім іншого типу. Такий, що існує на Заході. Справа не тільки в лекціях. Там лекції теж читають. Але лекція має дуже багато форм — знаю добрий десяток варіантів її проведення. Можна годину присвятити лекторію, а потім витратити час на питання-відповіді, дискусії. Вийшовши за межі в неформальному спілкуванні. Приміром, у чаті, в системі дистанційного навчання.
За словами Сергія Салкуцана, слухачі стали вимогливішими, вибагливішими до інформації.
— Переваги нової моделі в тому, що у старій «класиці» слухач майже не міг обирати з кількох цінностей кращу. Навчальний заклад сам формував цю цінність, вважаючи, що вона однозначна і правильна. Аналізуючи думки слухачів, бачимо: все більше офіцерів хочуть, щоб їх почули. Хочуть альтернативи. Тому ми пропонуємо цінність на основі вивчення запиту нашого основного клієнта. А це — офіцер, слухач, який хоче мати гарний побут та умови для навчання. От і намагаємося формувати ту цінність, яку нормально сприйняв би наш клієнт. І це непросто.
Чи може жінка стати генералом? Я вірю, що це станеться
— Був у вашому університеті на випуску в червні й бачив, що частина випускників — жінки. Чи є вже офіцери-жінки, які командують великими підрозділами? Бо в НАТО, як бачимо, трішки інакше до цього ставляться.
— В арміях західних держав навіть не трішечки, а зовсім по-іншому ставляться до жінок. Насамперед, там суспільство адекватніше сприймає засади гендерної рівності. Але, наскільки я розумію, ваше запитання — чи повинні жінки мати рівні можливості для військової кар’єри? Чи може жінка стати генералом? Я вірю, що це станеться. З однієї простої причини — кількість жінок-офіцерів, які навчаються на оперативному рівні, за останні п’ять років зросла в декілька разів. Якщо раніше ми говорили, що жінка на оперативному рівні — це поодинокі випадки на кшталт медика чи гуманітарія, то тепер жінки є і на командних спеціальностях.
Як приклад, офіцер згадує підполковника Олену Коршець, яка кілька років тому закінчила Національний університет оборони України із золотою медаллю, а нині є заступником начальника кафедри авіації.
— Вірю, що за кілька років опинимось у ситуації, коли жінки претендуватимуть на заміщення керівних посад. Не лише в галузі юриспруденції чи медзабезпечення, а й на серйозних командних посадах, як у НАТО. У квітні в нас був круглий стіл, у якому взяла участь представниця Великої Британії капітан фрегата Королівських ВМС «Дункан» пані Елеонор Стак. Вона зустрічалася з нашими слухачами. На заході були присутні офіцери-чоловіки — її підлеглі. Як виявилося, головне — це ментальна готовність офіцерів-чоловіків приймати рішення й команди, віддані жінкою-офіцером. Під час нинішньої війни ми побачили, що і у нас є українки, які дивують. Дивують навіть західних партнерів. Наприклад, пані — командири артилерійських батарей, які виконували вогневі завдання, часто навіть краще за чоловіків. Ми, до речі, активно впроваджуємо у навчальні програми питання гендеру. Зокрема працюємо над підручником і дистанційним курсом із гендерної рівності як експериментом для всіх військових вишів.
Життя показує: є речі, які потрібно запозичувати
— Сергію Миколайовичу, а чи враховується в навчальному процесі наша українська ментальність?
— Ми не можемо її не враховувати, бо вона сама враховує нас. Якщо не помиляюсь, Ювал Ной Харарі писав, що будь-якій людині властива «зверхність знань». Тобто, в певний момент вона думає, що вже все знає. На мій погляд, у нас є ця риса — ми думаємо, що найрозумніші. З одного боку, українці — нація інтелектуалів, яка дала світу геніїв. Водночас часто вважаємо, що нас ніхто вже нічому не навчить. А виявляється, що є прості речі, які варто перейняти у тих же країн Балтії. Здавалося б, чого можна навчитися нам, країні з великою армією, у таких маленьких держав, як, наприклад, Молдова? А життя показує: є речі, які потрібно запозичувати. Аби зробити власну систему кращою. І нашу ментальність теж треба вдосконалювати. Передусім, позбавлятися комплексу «зверхності знань». Рядки Тараса Шевченка «і чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь» саме про це. Більше того, ментальна матриця має змінюватися, бо змінюються обставини.
Сержант — це не другорядна посадова особа
— Розкажіть, як нині навчають офіцерів комунікувати із сержантами?
— У цьому питанні задніх не пасемо. Наш університет — майданчик для підготовки вищого сержантського складу. В останні два роки для них проведено лідерські курси за участю фахівців, які викладають на стратегічному і оперативному рівнях, та інструкторів із НАТО, насамперед, Литви, Латвії, Чехії, Словаччини. Ці програми ідентичні курсам в Альянсі. Сержанти — це помічники офіцерів, вони мають здебільшого серйозну базову освіту і досвід. І це не другорядна посадова особа. Я відвідував у Латвії сержантську школу. Її начальник — підполковник, але в нього є прямий помічник — майстер-сержант. Усі захоплені професіоналізмом цієї людини, освіченістю, кругозором. Гадаю, кожен офіцер хотів би мати такого помічника.
Нас розглядають як рівноправного та рівноцінного партнера
— Сергію Миколайовичу, які сучасні технології застосовують у вашому університеті?
— Маємо певні напрацювання в царині інформаційних технологій. Зокрема це комп’ютерні навчання з великою кількістю учасників. Залучення сотень комп’ютерів, локальних мереж і відповідного програмного забезпечення. У Центрі імітаційного моделювання в останні два з половиною роки мали успішні експерименти зі сполучення системи імітаційного моделювання й навчально-автоматизованої системи управління у процесі командно-штабних навчань. На цій базі Генеральним штабом проведено низку заходів, у яких університет був одним із активних учасників.
Сергій Салкуцан розповідає і про третій елемент — дистанційне навчання. Тут створено Центр дистанційного навчання. Його основа — платформа Moodle, програмний засіб, де розміщено різні навчальні матеріали — текстуальні, відеолекції. Це відносно молодий проект, що існує два роки. Натепер у нього понад 25 тисяч користувачів. Генштаб запропонував, щоб і військові частини залучилися до проекту в процесі бойової та індивідуальної підготовки.
— Наш Центр, сподіваюсь, виросте з 25 тисяч до 250 тисяч користувачів. І охопить більшість викладачів, курсантів, офіцерів і військовослужбовців. Тут потужну допомогу надають наші західні партнери. Перш за все, у програмі DEEP UKRAINE — це підготовка персоналу Центру з усіх питань. У травні ми завершили дебютний дистанційний курс для ста викладачів. Отримали пропозицію від США долучитися до консорціуму «ADL initiative». Нас розглядають як рівноправного і рівноцінного партнера. Це не самоціль, а один із інструментів перебудови системи.
Змінитися мають не тільки викладачі, а й слухачі
— Сергію Миколайовичу, які нові спеціальності чи спеціалізації можуть з`явитися в університеті найближчим часом?
— Це будуть не нові спеціальності, а реалізація інноваційного підходу до навчання. Ел Столберг, один із американських радників програми «NATO — DEEP», коли вивчив наш концепт військової освіти, сказав: «It’s not evolution, it’s a revolution». Ми сформували модель, дуже подібну до європейської. Її нам допомагають реалізувати партнери з Балтійського оборонного коледжу —аналога нашого університету в НАТО. Фактично, це адаптація програм оперативного і стратегічного рівнів цього навчального закладу до українських умов. Партнери створили експертні групи, які працюють з нами в цій темі. Розпочато і пілотний проект з підготовки лідерів оперативно-стратегічного й оперативно-тактичного рівнів. 27 червня відбувся перший випуск таких офіцерів. Уже є домовленість про продовження цих курсів у форматі експерименту — з перспективою запровадження нової моделі у 2021-му.
Генерал-майор зазначає: це модульна система підготовки. Університет переходить від суто дисциплінарної до міждисциплінарної моделі, реалізованої як комплексні модулі. Кожен із них формуватиме певну компетенцію офіцера.
— Єдине, що намагаємося адаптувати — це змістова частина тих розділів, які суттєво відрізняються від підходів НАТО, бо це наші оперативні стандарти. Все нове і цікаве запозичуємо й втілюємо — стратегічні комунікації, оборонне планування на основі спроможностей, стратегічне планування за стандартами НАТО, управління проектами. Це серйозні виклики, бо таких речей ми ще не викладали, і почасти бракує персоналу, аби навчати інструкторів. Але це примушує нас до трансформування. Саме тому для нас це не еволюція, а революція. Тому я говорю не про нові фахи, а про іншу парадигму освіти офіцерів на оперативному й стратегічному рівнях. Ми бачимо, куди нам треба йти і як слід використовувати свій потенціал. Торік Проектний офіс реформ Міноборони взяв участь у розробці Департаментом військової освіти Статуту проекту розвитку військової освіти. У ньому визначено етапи переходу на нову модель. Усе це зараз формує системну концепцію. І ми як військовий навчальний заклад укладаємо логіку цього розвитку під загальну концепцію розвитку військової освіти. Це не швидкий процес, на жаль. Тому, що вирішує одразу кілька проблем: зміну ментальності, пошук «точок дотику» в площині «теорія-практика», підготовку викладачів і матеріальної бази. Як виявилося, змінитися мають не тільки викладачі, а й слухачі. І добре, що така мета перед нами постала.
