Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Десантники 82-ї бригади взяли в полон двох окупантів, котрі розповіли про аморальність ставлення російських командирів до свого особового складу.
Матеріал опублікували на ютуб-каналі 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади.
Ворожбит Віталій та Рогонск Олександр — колишні ув’язнені. Родом з Приморського краю рф. У полон потрапили з 39-ї бригади окупантів. І вже на полігоні познайомились з особливостями «расійскіх афіцеров».
«Приїхали військові, вивезли мене на пункт збору міста Хабаровськ. Літаком на Ростов. З Ростова — на розподіл, на полігон. Ставлення, я скажу, нелюдське було. Командування взагалі жорстоке, постійно знущаються, роблять з нас якихось звірів. Один хлопець додзвонився дружині, щоб повідомила в прокуратуру. Вона подзвонила, а нічого не змінилося. Але командир прийшов, зібрав нас і сказав, що ваш, (пес) Валера, скаржиться. Він у мене в перших рядах полетить. Без зброї. Командир дав вказівки, щоб свої ж убили. Без натяку на жарт навіть», — каже один з полонених.
На першому ж бойовому виході полоненому довелось пересвідчитись у тому, як «високо» цінують командири окупантів свій особовий склад.
«Перше бойове завдання — у мене підошва в берці відійшла. Я прошу, кажу, скиньте хоч капці якісь. Ну, мені кажуть, плети лапті. Я тобі дозволяю, каже, кого-небудь затрьохсотити й зняти з нього черевики. А потім вбити. Я півтора тижня босоніж на завданні був.
Півтора тижня ми їли що довелося. Листя від клена. Пили болотяну воду. Ось ідеш, розкопав яму. Із землею, не з землею — нахлебтався і далі. Я просто ригав», — каже росіянин.
У полон потрапили, коли намагались дістатись до озера — набрати трохи питної води. І в полоні побачили катастрофічну різницю у ставленні.
«Ми здалися. Вони нас нагодували, напоїли кавою, дали сигарету. Поставилися по-людськи. Шкарпетки дали, чисті. Всі людські якості. Наш ворог до нас пішов відкрито, з душею. Я їм кажу — я по радії чув, що за нами відправили, щоб ми до вас не дійшли, а нас ліквідували», — згадує полонений.
Почався потужний обстріл. Командир підрозділу, що взяв полонених, дав наказ відкочувати до озера, у безпечніше місце. Полонені та два бійці Сил оборони засіли в лісосмузі. Чекали на командира. Коли командир все-таки прийшов — продовжили рух.
«Ми починаємо йти. По нас починає працювати танк. І тут піднімається БПЛА-ждун через дорогу. Дрон прицільно летить до нас і вибухає поруч із командиром. В мене влучає осколок, а в командира загоряється бронежилет. Хлопці підбігають, починаємо знімати з нього бронежилет, гасити. У нього — дуже важке осколкове поранення спини. Здійснюємо швидку перев’язку. По нас починає майже прицільно працювати танчик. Під вогнем, як зайці, бігли ще кілометр. Всі дивимося один на одного, на командира — запитуємо що робити. Було вирішено йти верхніми дорогами», — розповідає росіянин.
Разом із пораненим група евакуації забрала і військовополонених.
«Дочекалися визначеного часу на точці евакуації. За нами приїхали, всіх забрали. Командиру вашому кажу: “Антонович, одужуй”. Він каже: “Хлопці, ви зараз справді все бачите і знаєте. Донесіть до ваших хлопців, якщо буде така можливість. Скажіть, нехай здаються. Не треба стріляти. Нехай краще просто кидають автомат і здаються”. Звичайно, я кажу, що те, що нам там дають інформацію, — пропаганда. Людське ставлення в тому, що ви в нас кулю не пустили. Ви нас не вбили, не катували, поставилися по-людськи. Ми зі свого боку зробили все можливе. Ми запам’ятали. Ми дякуємо тим самим, що ми допомагали евакуювати», — каже полонений.
Тим, хто залишився у строю в окупантів, чоловікам також є що сказати: «Це м’ясорубка. Це дорога в один бік. Коли навіть повертаєшся без ніг, без рук — тебе повертають на фронт. У хлопця не було пальців. Йому зробили на вказівний палець шматок дроту. Якось вставили, підшили. Можеш натискати на курок? — Вперед. Дали автомат, весело воюй. Коли я потрапив у полон і побачив людське ставлення — я скажу, що це земля і небо. Все, що наше командування говорить нам, це все дурниця. Тут нормальні мужики. Це ми приходимо зі зброєю, від неї й вмираємо».
Як повідомляла АрміяInform, на Лиманському напрямку росіяни брешуть командирам і здаються в полон.
