Спікери та спікерки семінару зосередилися на тому, щоби вкотре пропрацювати складні питання та розглянути реальні кейси щодо ролі жінок в армії. Обговорили також табуйовані…
Десантник розповідає про свої бойовий шлях, найгарячіші напрямки та особисті історії зі служби.
Про це розповіла на своїй сторінці у Фейсбук 82 окрема десантно-штурмова Буковинська бригада.
«Волинь» — головний сержант 3-го штурмового батальйону, 82-ї бригади. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, Хрестом доблесті та Хрестом бойових заслуг.
До армії «Волинь» потрапив звично, як для юнаків до широкомасштабного вторгнення: через строкову службу.
«Цей хлопчина був із тих, хто хоче у десант. Тільки мені прийшла повістка — прийшов до ТЦК, кажу: або йду служити в десант, або додому, і ви мене не знаходите. Розказав, що я хочу і куди. Вже через два дні в Житомирі проходив БЗВП», — каже «Волинь».
Бойовий шлях у бійця — багатий. Запоріжжя, Вовчанськ, Курськ і зараз Донбас. Серед чотирьох напрямків, каже, найважчий — це Запоріжжя.
«Противник там вже був дуже сильно вкопаний, і вони нас там чекали, і ми були до того всього готові. Нова техніка, нові люди, які були вмотивовані максимально. Всі горіли бажанням просто йти й знищувати противника», — розповідає сержант.
Після Запоріжжя підрозділ вивели на маленьке відновлення. А через чотири дні підняли по тривозі, о 12 ночі та відправили на Вовчанськ. Десантники зустріли противника в центрі міста. За пару годин ворог був вибитий із доброго шматка населеного пункту, і підрозділи зайняли вказані рубежі по вулицях.
Після Вовчанська підрозділ «Волині» знову виїхав на відновлення та підготовки до більш потужної задачі. Це був початок історичних подій. Початок операції, яка стала несподіванкою для ворога, змусила його кинути свою землю, свій народ, та рятуватися втечею.
«Я, наприклад, дуже зрадів, коли мені сказали, що ми йдемо на Курськ, у росію. Все, одразу очі загорілися. Було складно в першу чергу через зв’язок. Постійного зв’язку та інтернету не було. Але нам це не заважало. Задача була поставлена, ми її виконували», — розповідає «Волинь».
Найяскравіша історія, котру згадує боєць, пов’язана з його давньою мрією.
«Затрофеїти БТР — мрія кожного десантника. І ось ми бачимо, як на нас їде “бетер”. Коли він працював по нашій піхоті, він не бачив, що робиться ззаду. А наш Stryker стояв дуже близько, до 100 метрів. І він вилітає і просто розбирає його. І буквально під вечір виїжджає ще один. Та ж сама ситуація. Він коли розвертався, Stryker не побачив. І ми з “Браунінга” зняли водія», — розповідає боєць.
За трофеєм «Волинь» зібрався швидко. Викликав Stryker, що мав тягнути БТР, бо він був не на ходу. Доїхали, підчепили, поїхали.
«І тільки чую такий ляпс просто. Вибух, іскри, думаю все, горимо. Але Stryker ще їде. Витягнули до наших позицій. І — у нас перегрівся Stryker. Я виходжу його оглянути — бачу, з одноразки прилетіло. Прямо в колесо трофейному бетеру. Воно і відвалилось», — згадує «Волинь».
Stryker буквально за 2 хвилини відновився, вони виїхали звідти. Приїхали танком, підчепили і потягнули. А трофей виявився зовсім новий. Просто куля зачепила мотор.
«Та я ще світився, напевно, місяць ходив. Ну, це ж тридцятка пушка. Це можна заїжджати їх бетером, косить посадку. Це така мрія, яка збулася», — розповідає сержант.
Мотивація у бійця проста, але дуже потужна та щира.
«Віра, гумор. Без цього взагалі ніяк. Я взагалі не знаю, як можна жити в підрозділі без гумору. Це буде якийсь не той підрозділ. Я хочу, щоб ми, саме ми закінчили цю війну. Щоб наші діти її не бачили, не відчували. Щоб ми поставили крапку».
Як повідомляла АрміяInform, оператор важкого дрона-бомбера «Вампір» на псевдо «Прокоп», повернувшись в Україну, пройшов шлях від охорони кордону до боїв на Запоріжжі.
