Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Чи можна цивільний досвід з ІТ застосувати в армії?
Як програміст виріс до капітана ЗСУ у війську? Чи можливо набрати людей до підрозділу через соціальну мережу LinkedIn? Як вперше під час війни знищили унікальну російську радіолокаційну станцію «Прєдєл-Е», чому так затято полюють на російські системи ППО і чому зараз їх стає знайти та знищити все важче?
Про це та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала у заступника командира батальйону РЕБ 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс» капітана Павла Шабата.
— Пане Павле, розкажіть про свій цивільний досвід в ІТ до 24 лютого 2022 року. Коли ухвалили рішення приєднатися до Сил оборони?
— Я маю понад 10 років розробницького та менеджерського досвіду в різних компаніях. До Сил оборони вирішив долучитися дуже просто: оновив свої дані. Це було в січні 2023 року. Наступного дня мені зателефонували з ТЦК, я пройшов медкомісію. Все дуже просто. Психологічне рішення ухвалив для себе давно: розумів, що рано чи пізно доведеться прийти в ЗСУ. Тому моя мобілізація відбувалася для мене дуже легко і швидко.
Так, протягом 2022 року я розумів, що буду долучатися до армії. В мене було щонайменше кілька варіантів, куди я зможу піти. Крім того, увесь 2022 рік я активно волонтерив для армії. Крім того, я є пластуном і дуже багато моїх друзів служать у різних бригадах. Тобто можна було вибирати на пальцях двох рук і двох ніг своє майбутнє місце служби (сміється).
Я обрав бригаду «Чорний ліс». Вона була новостворена, виконувала цікаві завдання, як на мене. Я бачив можливості зростання і розвитку саме тут, аналізував її організаційну структуру, забезпечення цього військового організму тощо. Хоча я розумів, що мій цивільний досвід не може на 100% бути відображеним та застосований у військовому середовищі. Ну бо немає в армії потреби в, умовно кажучи, 100 тисяч чи 200 тисяч програмістів.
Тому я шукав собі місце для служби, де можна було би впроваджувати та працювати саме з якимись технологічними рішеннями — і щоби це було цікаво.
Так я опинився в армії — хоча, коли закінчував військову кафедру в 2009 році, навіть на думку не спадало, що мені це може колись знадобитися.
— Розкажіть, як цивільний айтівець виріс до звання капітана.
— (Усміхається). Мабуть, зіграли роль ініціативність, бажання щось робити… Коли в армії вже кілька років служиш — то звання самі приходять.
Тут важливо зрозуміти таке: якщо ти хочеш щось робити — ти завжди можеш знайти в армії своє місце і робити щось корисне. Ініціатива дуже важлива. Так само маю чимало знайомих і друзів, які також служать на різних посадах.
Мені неабияк допоміг мій цивільний досвід: менеджмент організацій різного рівня, розміру; розв’язання складних задач. Все це допомагає в армії. Бо у війську дуже часто може бути така задача, вирішення якої просто не існує. Тому треба вміти шукати шляхи її вирішення.
— Знаю, що батальйон набирався через оголошення на LinkedIn. Розкажіть детальніше про такий небанальний рекрутинговий хід…
— Це досвід, який прийшов у підрозділ із цивільними людьми. Ми ж коли хочемо побудувати якусь команду, то хочемо її створити з людей, з якими нам комфортно працювати. І це вже зараз не є новиною, як низка бригад будують свої рекрутингові процеси через спеціальні рекрутингові підрозділи. І це супер класно, у багатьох бригадах це працює дуже гарно. Відтак люди свідомо обирають бригаду та усвідомлюють, з ким будуть працювати. У 2023 році це ще не був тренд, це було щось на кшталт: «А спробуймо!». І це непогано працювало, батальйон дуже сильно ріс, відповідно, шукав нових людей.
Тому це був правильний хід, ми досі так і займаємося рекрутингом, і на відсотків 90 пробуємо наші потреби в людському ресурсі закривати саме рекрутингом. Ми не хочемо покладатися на людей, які випадково потрапили в армію.
— Розкажіть про місце вашого технологічного підрозділу на вашій ділянці фронту та загалом у цій війні.
— Специфіка не тільки нашого підрозділу, а й бригади — в тому, що ми займаємося радіоелектронною боротьбою аеро- та іншими видами розвідки.
І, власне, залежно від типу діяльності ми перебуваємо на різних ділянках фронту, оскільки підтримуємо багато інших структур і організацій. Ми є фактично єдиною такою бригадою — окремою бригадою артилерійської розвідки — яка підтримує всю лінію фронту.
І тому в нас є різні види розвідки. Хлопці працюють від Сумщини до Запоріжжя: залежно від підрозділів, завдань, задач тощо.
— Розкажіть про співпрацю підрозділів РЕБ з іншими підрозділами.
— У цьому немає якоїсь новини: як тільки підрозділ з’являється на якійсь ділянці фронту — варто найперше навести та збудувати горизонтальні зв’язки. Через певні канали комунікацій відбувається організація роботи: коли ми узгоджуємо, коли нам треба десь подавити якийсь ворожий засіб або коли ми проводимо розвідку і давити не треба… Специфіку нашої роботи досить непросто у двох словах пояснити.
— Як би ви оцінили ефективність роботи свого батальйону? Чи можете говорити мовою статистики, озвучити якісь цифри?.. Чи можете пригадати якісь унікальні бойові випадки за час вашої служби в бригаді?
— Статистику й цифри озвучувати не можу: це дуже специфічна техніка і дуже чутлива інформація. Якщо сказати обтічно: десятки одиниць спеціальної унікальної техніки.
Одним з напрямів нашої діяльності є знищення російської ППО. У нас вже є знищених десятки одиниць різних ворожих засобів. Це, переважно, БУКи різних модифікацій, С-300, С-400.
Також був цікавий випадок, коли ми знайшли (і це було непросто) радіолокаційну станцію «Прєдєл-Е». Це було перше її знищення під час російсько-української війни. Я навіть не знаю, чи ще знаходив хтось таку одиницю після того, бо наше відпрацювання було досить експериментальною історією.
Зараз наш пріоритет — пошук і знищення РЛС різного типу на всій лінії фронту.
Важливо розуміти, що знищити систему ППО — це не знищити танк Т-90 чи Т-72. Адже різниця в технологічності і важливості самого засобу на полі бою. Якщо ми говоримо про радар С-300, С-400 — то ціна питання становить десятки мільйонів доларів.
Якщо ми говоримо про «Зоопарк» — то це теж 20-25 мільйонів доларів. І що надважливо — звертати увагу тут треба навіть не на ціну, а на цикл виробництва такого обладнання. Так само Бук-М3 чи будь-які інші РЛС, чи великі російські системи РЕБ.
Ця техніка, яку не так просто відновити.
І ми можемо навіть зараз зауважити стосовно нашої роботи, що у 2025 році знайти й знищити ворожу систему ППО, наприклад, значно важче. Зокрема, й через те, що ворог також. А ще й через те, що їхні ряди (кількість техніки. — Ред.) значно прорідилися. І це заслуга і нашого підрозділу та нашої бригади.
— Що можете сказати про протидію FPV-дронам?
— Історія з FPV-дронами змінилася суттєво. РЕБ безсилий проти оптоволокна. Піхотні бригади із цим стикаються кожен день. Для нас протидіяти ворожим FPV теж важливо, бо ми маємо свої позиції: нам потрібно їх краще замаскувати, постійно їх змінювати й бути обережними. Якщо раніше плече досягання ворожих дронів було, умовно кажучи, глибиною до 10 км, то зараз це може бути 20-25 км подекуди. Відповідно, потрібно адаптовувати свою роботу щодо цього.
— Що можете сказати про РЕБ ворога? Де в нього сильні місця, а де слабкі?
— У росії перевага значна в цьому за рахунок масштабування. Як тільки вони знаходять хороше рішення — вони його одразу дуже добре масштабують. Мабуть, через те, що є чітка вертикаль управління та ієрархія.
Так, можливо, в росіян з креативністю гірше, але з масштабуванням — краще.
Де кращий РЕБ в росіян, і де гірший?.. Це все дуже відрізняється на різних ділянках фронту. Все залежить ще й від конкретних бригад, які працюють на конкретних напрямках; одні підрозділи можуть швидше вчитися, інші — гірше.
Зараз дуже ефективною історією для боротьби з російськими розвідувальними дронами є проєкт «Дронопад». Крім того, що ми глушимо ворожі дрони, — ми їх ще й знищуємо. Заглушили, знищили, забули — прекрасно.
— Яка ситуація із людським ресурсом у вашому підрозділі? Чи працює рекрутинг у вашому підрозділі? Які перспективи у вас є, посади?
— Як я вже казав, більшість посад хочемо закривати саме рекрутингом. У нас постійно з’являються вакансії, оскільки й батальйон, і бригада — успішні, тому і, зрозуміло, буде тенденція до розширення підрозділу.
Щодо затребуваних посад — нам потрібні оператори БПЛА, оператори радіотехнічної розвідки, оператори РЕБ. При цьому ми завжди кажемо, попередній бойовий досвід не є обов’язковим, головне — мотивація. Для нас важливо, щоб людина не загубилась, коли потрапить у військо. Підрозділ підтримає, навчить працювати із сучасними системами розвідки та допоможе ефективно нищити ворога.
Людей собі пробуємо шукати і через онлайн-платформи, і через рекрутингові центри, але чудово працює «циганська пошта», так зване сарафанне радіо.
А недавно до нас прийшов хлопець, бо прочитав статтю на сайті DOU і вирішив мобілізуватися.
Тому ми дуже стараємося піднімати впізнаваність бренду бригади — це прямо впливає і на рекрутинг, і на людський капітал підрозділу.
Також зараз ми в себе в батальйоні делегували частково рекрутинг на менші підрозділи — роти, взводи, навіть на рівень відділень. Так, саме цим підрозділам треба люди — і вони мають думати, як із ними працювати, де їх шукати; вони ж проводять співбесіди. Це той самий cultural fit, який працює і в цивільних компаніях: бо коли організм вимірюється сотнями людей, то в різних підрозділах однієї бригади можуть бути різні культурні нюанси. На це теж треба зважати.
— Чи читаєте щось у вільний час?
— Нині читаю «Біологію поведінки» Роберта Сапольські та есеї Юрія Шевельова, які упорядкував Євгеній Стасіневич.
— Що ви зробите найперше після кінця війни й вашої демобілізації, про що мрієте?
— Не маю ніякої особливої та конкретної мрії… Але точно знаю, що буду щасливим, бо з’явиться значно більше вільного часу. І мені вже цього достатньо буде, якщо я зможу просто повернутися в цивільне життя на цивільну роботу і наздогнати все те, що пропустив.
А ще я хочу після війни купити собі новий велосипед. Зараз просто сенсу немає, бо де я буду на ньому їздити?..
Фото з особистого архіву Павла Шабата та надані пресслужбою 15-ї окремої бригади артилерійської розвідки «Чорний ліс»
