Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Олександр, позивний «Татарин», військовослужбовець 113 окремої бригади територіальної оборони народився, вже понад три роки боронить Україну.
Історію військовослужбовця розповіли в ОТУ «Харків».
Олександр все життя прожив у Богодухові на Харківщині, тут у нього родина — дружина і троє дітей. Працював у місцевому ЖКГ, а згодом — на молокозаводі. Жив як усі, аж поки 24 лютого 2022 року вранці не увімкнув телевізор.
«Я просто не повірив очам. Не міг у це вкласти голові. Але коли побачив вибухи, зрозумів — почалось. І одразу пішов у військкомат. Та там уже був замок на дверях», — згадує він.
«Татарин» не хотів сидіти в підвалі поруч із дітьми. Він розумів: тінь війни вже простяглась над його домом, і чекати — не варіант. 26 лютого пішов знову шукати можливість потрапити до війська. Добровольців з Богодухова доставили до Харкова автобусами — і вже там він отримав зброю.
«Я — Плотва»: український боєць гукав своїх, а відгукнувся окупант із сусіднього окопу
Почались бої за Харків і область. Усе опановували на практиці, з боями. Потім на фронт пішов його син, а слідом — і дружина з донькою.
Одні з найгарячіших боїв були на Луганщині. Підрозділ Олександра тримав оборону проти штурмів російських спецпідрозділів «Барс».
«Ми рахували вбитих по однакових рюкзаках. Іронія в тому, що з кожним штурмом вони приносили нам боєкомплект і навіть цигарки — хоч і паршиві», — жартує «Татарин».
Згодом він перейшов у медевак — евакуював поранених з-під обстрілів. Їздив ривками, змінюючи швидкість, щоб збити ворога з прицілу. Саме така манера водіння одного разу врятувала екіпаж: СПГ влучив просто перед машиною.
Коли скінчились набої, в хід пішов «Стечкін»: наш боєць відбивався від російських морпіхів з пістолета
Одного разу довелось виносити з-під вогню власного сина — тяжко пораненого. А згодом і самому отримати поранення, коли міна впала прямо в окоп.
«Для мене Перемога — це коли всі наші повернуться додому. Живі. Коли буде мир — справжній, на наших умовах», — підкреслює Олександр.
