Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Нещодавно українські медики в темряві прооперували пораненого в живіт військового: джерелом світла були лише налобні ліхтарики та одна освітлювальна лампа.
Молодший лейтенант Антон Шевельов був присутній під час цієї унікальної операції. Фрагменти філігранної роботи медиків у темряві — у його фоторепортажі.
Так, військовослужбовець 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка зазнав поранень на Покровському напрямку. Йому 30 років. Його доставили на зведений стабілізаційний пункт 66 військового мобільного госпіталю та медичної служби «Ульф».
Старшим хірургом на цій точці був капітан Медичних сил ЗСУ Віктор Ференс. Офіцер перебував у ротації — сам служить у військовому госпіталі в Чернівцях.
І вже наприкінці цієї ротації довелося вперше оперувати у темряві через те, що операційна опинилася без світла: частина лікарні була з електрикою, частина — без. Вікна приміщення були забиті фанерою.
«У нас були генератори, від яких працювала освітлювальна лампа. Роботи генератора мало вистачити на три години. Також були налобні ліхтарики. Цього, в принципі, було достатньо», — говорить медик.
Військовий, якого доставили на точку N, під час виконання бойового завдання отримав множинне вогнепальне осколкове поранення.
«Були й руки поранені, і ноги, і проникаюче поранення черевної порожнини (по-простому кажучи: проникаюче поранення живота) з пошкодженням органів і кишечника. Ми виконали йому тоді обструктивну резекцію кишечника, забрали шматок кишки, ушили її; зробили ревізію органів черевної порожнини, забрали шматок сальника (це внутрішнє сало), зашили печінку і зробили доступ до правої нирки. Подивилися, чи нирка без гематом, чи не порвана і чи життєздатна. Таким був обсяг оперативного втручання. Далі помили живіт, поставили дренажі і відправили його одразу на Дніпро», — говорить Віктор Ференс.
Знадобилося на все про все приблизно півтори години. Працювали шестеро фахівців: хірург, його асистент, санітар, операційна медсестра, анестезистка та анестезіолог.
Військового стабілізували — і відправили на наступний етап лікування.
Завдання ж на цій точці було зупинити кровотечу, вивести пацієнта зі стану шоку, стабілізувати, герметизувати черевну порожнину, герметизувати рани.
До Дніпра військовий дістався благополучно, анестезіологи були на зв’язку та контролювали ситуацію: до обласного центру він доїхав стабільним, без кровотечі.
«Мене всі відмовляли від цієї операції в темряві, радили скеровувати пораненого на іншу точку, оскільки він не є критичним пацієнтом. Але зрозуміли, що немає сенсу сперечатися. Зрештою, після успішної операції всі погодилися, що це була крута робота, і ще ніхто з нас за таких умов не оперував — а ми чимало були в ротаціях, працювали за різних обставин», — пригадує хірург.
Далі прооперованого військового чекають планові операції, спрямовані на відновлення життєдіяльності організму.
Фото Антона Шевельова
