Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Уже наступного дня після більшовицького перевороту, 8 листопада 1917 року, лєнін видає так званий «декрет про мир», у якому пропонує «всім воюючим народам та їх урядам розпочати негайно переговори про справедливий демократичний мир».
Таким більшовики вважали «негайний мир без анексій та без контрибуцій». Також вони пропонували негайно укласти перемир’я терміном на три місяці.
Уряди країн Антанти (коаліції, яка разом із російською імперією протистояла Німеччині, Австро-Угорщині, Османській імперії та Болгарії) відхилили декларовані декретом мирні ініціативи й були налаштовані на воєнне вторгнення в радянську росію.
Але на відміну від Антанти уряди держав Четверного союзу радо підтримали пропозицію більшовиків і розпочали з ними переговори. Вже 15 грудня було укладено договір про перемир’я.
Припинення вогню більшовики використали, щоб розпочати збройну інтервенцію в Україну, яка саме в той час проголосила свій автономний статус. 21 грудня 1917 року більшовицькі червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка вступили до Харкова.
25 грудня більшовики провели в Харкові фейковий Всеукраїнський з’їзд рад, на якому проголосили створення Радянської УНР, а Українську Народну Республіку на чолі з Центральною Радою оголосили нелегітимною. Наступного дня російсько-більшовицькі війська почали просуватися з Харкова вглиб України, а Українська Народна Республіка 22 січня 1918 року проголосила незалежність.
Тоді в Києві — столиці УНР — перебували офіційні представники Французької республіки й Великої Британії, а також воєнні місії Королівства Італія, Японської імперії, Королівства Румунія, Королівства Сербія та Бельгії.
Делегація УНР у Бересті, через складні умови війни, офіційно оголосила, що не визнає уряд радянської росії й почала переговори з країнами Четверного союзу. Однак коли це сталося, країни Антанти розірвали з нею відносини й так і не визнали незалежну українську державу.
9 лютого 1918 року УНР підписала з Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством Берестейський мир. За цим договором УНР виходила з Першої світової війни, була визнана незалежною, рівноправною державою. Німецька імперія і Австро-Угорська імперія зобов’язувались допомогти Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків, а УНР своєю чергою зобов’язалась постачати в Німеччину та Австро-Угорщину продовольство.
Спираючись на домовленості з Україною, на початку березня 1918 року німецький уряд в ультимативній формі зажадав від радянського уряду росії визнати незалежність країн Балтії, Фінляндії та України. Більшовики пручалися, але погодилися.
У результаті 3 березня 1918 року, на 129-й день існування радянської влади, у межах засідання в Білому палаці Брест-Литовської фортеці мир був офіційно підписаний усіма делегаціями. Підсумковий Брест-Литовський договір з більшовиками налічував 14 статей, включав п’ять додатків (першим з яких була карта нового кордону РРФСР). Крім того, радянською стороною було підписано два заключні протоколи та чотири додаткові угоди з кожною з Центральних держав. Договір швидко ратифікували: Надзвичайний IV Всеросійський З’їзд Рад 15 березня та німецький імператор Вільгельм II 26 березня 1918 року.
З часом між радянською росією та Німецькою імперією виникли деякі додаткові питання, що потребували вирішення. У підсумку 27 серпня 1918 року були підписані додаткові угоди, що передбачали втрату більшовиками територій, а також фінансові і сировинні виплати. Вони також були швидко ратифіковані — 6 вересня того ж року.
Проте німецька сторона із самого початку не розраховувала на сумлінне виконання умов договору із більшовиками, про що представники керівництва держави заявляли як на таємних нарадах, так і перед масовою аудиторією. Причина очевидна: уряд радянської росії не контролював усі військові формування, що діяли на її території.
Однак Брест-Литовський договір змусив більшовицькі війська покинути територію України, і 4 травня 1918 року Антонов-Овсієнко офіційно оголосив про припинення війни та розпуск своїх армій. Того ж дня на станції Коренево німецьке командування підписало з представниками радянської росії угоду про припинення бойових дій.
Розпочаті 4 травня 1918 року в Кореневі переговори про перемир’я на ділянці фронту Рильськ — Суджа продовжились 6 травня у Конотопі, де між сторонами було укладено ще один договір, який містив ті самі досягнуті умови, але поширював їхню дію на інші ділянки українсько-російського фронту — від Рильська до Білгорода. 12 червня 1918 року українські більшовики Д. Мануїльський і Х. Раковський підписали умови прелімінарного миру з Українською Державою, очолюваною гетьманом Скоропадським. Згідно з цим договором військові дії радянсько-української війни зупинялися і встановлювалася «нейтральна зона», яка мала розмежувати сторони до офіційного встановлення державних кордонів, переговори про які відбувалися в Києві.
Головною метою Київської мирної конференції було укладення договору між державами, який би розв’язував питання самовизначення України внаслідок розпаду російської імперії та подальше українсько-російське співіснування на новому міждержавному рівні.
Але визнання незалежності України було вкрай невигідне більшовикам, тож російська делегація повсякчас затягувала переговорний процес. Врешті, таке зволікання принесло бажаний для них результат. Після капітуляції 11 листопада 1918 року Німецької імперії вже 13 листопада всеросійський центральний виконавчий комітет «урочисто заявив», що умови миру з Німеччиною, підписані в Бересті 3 березня 1918 року, втратили силу й значення; договір, а також Додаткова угода, підписана в Берліні 27 серпня та ратифікована ВЦВК 6 вересня 1918 року, в цілому й в усіх пунктах оголошувалися знищеними. Усі зобов’язання стосовно сплати контрибуції або ж відступлення територій і областей оголошувалися недійсними.
На практиці це означало відмову від переговорів у Києві й розірвання усіх українсько-радянських угод. А вже 18 листопада 1-ша та 2-га «повстанські» радянські дивізії почали наступ на Україну для реалізації російської ідеї створення «радянської» української республіки…
