Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Коли командир відсутній, а ворог заходить у тил — хтось панікує, а хтось бере гранатомет. Як-от вона — Світлана. Колишня медсестра з реанімації, а нині воїн 230-го батальйону ТрО. Під Старомайорським вона взяла командування на себе, коли росіяни пішли на прорив. І зробила те, що багатьом не під силу.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці 128 бригади Територіальної оборони «Дике Поле».
У той день на Донеччині росіяни накотили з бронею і десантом. Підрозділ лишився без командира, але Світлана, тримаючи зв’язок із комбатом через рацію, швидко взяла ініціативу. Координувала дії бійців, тримала рубіж, вела бій.
Спочатку Світлана разом з побратимами відстрілювалася зі стрілецької зброї. Однак ситуація стала критичною, коли ворожа штурмова група зайшла в один з будинків з тилу, взявши під вогневий контроль шляхи відходу та доставки боєприпасів — підрозділ опинився під загрозою оточення.
«Я попросила хлопців триматися і ні в якому разі не покидати свої позиції, бо тоді точно не встоїмо», — згадує Світлана. — «А потім взяла гранатомет і пішла назустріч російським штурмовикам. Вони підібралися занадто близько — були всього через дві хати. Я обійшла їх, встала і зробила постріл у вікно будинку. Вся група окупантів там і залишилась».
Хоча вона, як і всі бійці її батальйону, багато разів стріляла на полігоні з різних видів зброї, включно з гранатометами, Світлана визнає: «Одна справа полігон, а інша — це реальний бій».
Стійкість українських воїнів та сміливі, рішучі дії Світлани зірвали ворожу атаку і не дозволили окупантам оточити позицію. Завдяки цій локальній перемозі, здобутій на руїнах Старомайорського, за кілька діб вдалося провести ротацію і вивести бійців з позицій.
«Хлопці казали: „Ну ти відірвана!“ А що було робити у той момент? Чекати, коли ворог нас всіх переб’є?» — так просто пояснює свій вчинок героїня.
Світлана пішла до Збройних Сил доброволицею, маючи за плечима 15-річний досвід роботи медсестрою. Її рішення стати на захист країни було непохитним. На жаль, війна забрала в неї найдорожче — її син, також доброволець, загинув у бою під Бахмутом. Після цієї страшної втрати Світлана вирішила, що її головна мета — рятувати життя побратимів, які стали для неї новою родиною.
За свою мужність та героїзм Світлана неодноразово відзначалася нагородами. Днями командир 128-ї бригади ТрО «Дике Поле» вручив їй Хрест Сухопутних військ. Це вже не перша її висока відзнака.
«Навіть ніяково, бо у мене вже два Золоті Хрести першого і другого ступеня, багато нагород, а когось подавали стільки разів, а він ще не отримав», — скромно каже вона.
З новою нагородою Світлана повернулася до свого батальйону, який зараз тримає оборону на Запорізькому напрямку, і продовжує свою нелегку, але надзвичайно важливу службу.
Як повідомляла АрміяInform, Сергій на псевдо «Клінт» — 32-річний хлопець з Черкас, який з 2023 року у складі 58-ї мотопіхотної бригади Сухопутні війська ЗС України пройшов нелегкий шлях, зокрема пережив запеклі бої під населеним пунктом Урожайне, що на Донеччині.
