Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Для нього слова «Я не вмію» не існує, принаймні у тому, що стосується військової служби. Боєць «Бурий» з артилерійського дивізіону 39-ї окремої бригади берегової оборони — яскравий приклад універсального воїна. Він не лише вправно «спілкується» з важкою 152-мм гаубицею Д-20, але й має за плечима унікальний досвід роботи «водієм» швидкісного човна під час надскладних операцій на лівому березі Дніпра.
Його історію, сповнену ризику, майстерності та самовідданості, оприлюднили на сторінці бригади.
В артилерійському дивізіоні, де нині служить «Бурий», діє залізне правило: кожен боєць має бути готовим виконати роботу побратима. Тому «Бурий» не лише готує боєприпаси та заряджає гармату, а й може самостійно навестися та здійснити влучний постріл. Робота на гаубиці Д-20, яку називають «снайперською» за її ефективність, йому до душі.
«Дуже потужна — один постріл може скласти будинок», — ділиться він. Боєць також відзначає, що постійна робота з важкими снарядами помітно додала фізичної сили. Важливо, що артилеристи бригади також володіють стрілецькою зброєю та навичками тактичної медицини, адже головний принцип — взаємозамінність.
До того, як стати артилеристом, «Бурий» підкорював іншу стихію — воду. Він пройшов двомісячне навчання на «водія» швидкісного човна для забезпечення операцій на окупованому лівому березі Дніпра. Навчання включало екстремальне маневрування, входження в повороти на повній швидкості та навіть керування однією рукою — на випадок поранення.
Реальність виявилася ще жорсткішою. Вже на першому виході, доставивши групу на лівий берег, «Бурий» потрапив під щільний ворожий обстріл. Коли вибухи стихли, він виявив, що його замаскований човен… зник.
«Питаю хлопців, де він, вони показують на Дніпро», — згадує боєць. Вибуховою хвилею єдиний засіб евакуації відкинуло від берега. Розуміючи, що від цього човна залежать життя бійців, «Бурий» миттєво скинув бронежилет та шолом і кинувся у темну холодну воду. Доплив, однією рукою вхопився за човен, другою почав гребти до берега, ховаючись від можливого ворожого спостереження. Човен вдалося врятувати.
І недарма — майже одразу надійшла команда на евакуацію групи, яка потрапила під новий обстріл і мала поранених. Далі були дні роботи «у божевільному темпі» — безперервні рейси під вогнем з усіх видів зброї. «Полювали і на „драйверів“, звісно, щоб перешкодити логістиці», — розповідає він.
Небезпека чатувала не лише від росіян — одного разу, ночуючи на березі, «Бурий» прокинувся від змії на собі і, не маючи змоги кричати, відкинув її та заліз спати на дерево. Він вивіз багато поранених, часто забираючи і бійців з дружніх підрозділів.
«Бурий» розповідає, що під час одного з обстрілів відчув паніку, але слова побратима: «Брате, ти вже багато зробив, невже хочеш зупинитися? Давай, ти все зможеш», — допомогли взяти себе в руки. Він зрозумів: «Найголовніше у човні — зберігати спокій… Від твоєї паніки легше нікому не стане». Він завжди намагався заспокоїти бійців, показуючи, що контролює ситуацію.
Цей досвід, де поєднувалися навички водіння, виживання, психологічна стійкість та відповідальність за життя інших, тепер доповнює його службу в артилерії. «Бурий» втілює філософію свого підрозділу: «В нашому підрозділі немає такого, що кожен сам за себе. Ми одна родина, усі робимо спільну справу».
Як повідомляла АрміяInform, він мав «бронь» від мобілізації, обробляв гектари землі та працював у «Харківгазі». Але з першим вибухом повномасштабної війни Іван, фермер із села Мурафа на Харківщині, вирішив, що його місце — на фронті, «провчити ворога». Боєць 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Потеряшка» пройшов горнило боїв на Донеччині, у Бахмуті та Кліщіївці, пережив надважке поранення, але повернувся у стрій до своїх побратимів.
