Скористатися можливістю закликав майор Юрій на позивний «Вчитель» із 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта. Також офіцер розповів,…
Він мав «бронь» від мобілізації, обробляв гектари землі та працював у «Харківгазі». Але з першим вибухом повномасштабної війни Іван, фермер із села Мурафа на Харківщині, вирішив, що його місце — на фронті, «вчити ворога». Боєць 113 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Потеряшка» пройшов горнило боїв на Донеччині, у Бахмуті та Кліщіївці, пережив надважке поранення, але повернувся у стрій до своїх побратимів.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
До 24 лютого 2022 року Іван жив, як сам каже, «по-справжньому українським життям». Робота, власне фермерське господарство. Міг спокійно залишитись у тилу. Але агресія рф викликала не страх, а злість. «Це ж моя земля, моя родина. Я мав піти та провчити ворога» — пояснює він своє рішення.
Того ж дня він попутками дістався Харкова, але військкомати були зачинені. Не знаючи, куди податися, Іван проявив неабияку винахідливість — написав повідомлення міському голові і незабаром отримав контакти свого майбутнього підрозділу ТрО.
Перші реальні бої на Донеччині стали школою життя. Він згадує, як «зелені» бійці стріляли в усе, що рухається, на відміну від досвідченого взводного, який «любив підпустити ворога ближче». У Бахмуті, де, як не дивно, Івану було «спокійно» через велику кількість укриттів, стався випадок, що назавжди закарбувався в пам’яті та довів: «Мова рятує життя».
Коли його група йшла підвалами багатоповерхівки, розмовляючи переважно російською, і лише один боєць, «Мадьяр», говорив українською, з темряви вийшов морський піхотинець. Він попередив: «Подякуйте тому хлопцеві, що ви досі живі». Саме в Бахмуті Іван і отримав свій позивний. Вийшовши з другом на перекур, вони не помітили, як група пішла далі. Згодом рація ожила криком: «Потеряшка, ти де?». Так і приклеїлося.
Під Кліщіївкою «Потеряшка» потрапив під удар ПТУР. Йшов першим у групі. Ракета розірвалася поруч, вирвавши шматок ноги та пробивши живіт навиліт. Товариші зазнали легких поранень, а Іван, на чистому адреналіні, сам пройшов 1,5 кілометра до точки евакуації.
На стабілізаційному пункті, попри біль, проявив характер з гумором: коли бойовий медик почав різати його нещодавно куплену форму, закричав: «Що ти робиш, я тільки її купив! Я сам зніму!». Ту пошматовану форму він згодом віддав на ремонт і носить досі.
Майже рік пішов на відновлення після важкого поранення. Але Іван повернувся — до свого підрозділу, до своїх хлопців. «Війна для нього — це вже не подія, це частина життя», — йдеться в дописі бригади. За цей час він навіть встиг створити родину, має дитину. Цей досвід — втрат, болю, боротьби, але й продовження життя — сформував його філософію:
«Як би не закінчилась ця війна — ми вже перемогли. Ми зупинили Орду й зберегли Державу!»
Як повідомляла АрміяInform, звуки вибухів замість оплесків, камуфляж замість фрака, а замість концертних залів — бліндажі під Часовим Яром. Киянин Тоні, магістр-музикознавець, композитор та звукорежисер, влітку 2024 року змінив нотний стан на автомат, долучившись до 2 Інтернаціонального легіону оборони України.
