Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Молодший сержант Валерій служить у 23 окремій механізованій бригаді. Його завдання, як водія евакуаційної машини, — швидко і безпечно вивозити наших поранених.
Чому відмовився від госпіталізації, коли зазнав поранення під Роботиним? Та наскільки важливою є роль водія під час евакуації? Про це Валерій розповів нашому кореспонденту:
«Я тільки розвертатись, щоб виїжджати, і тут за 5 метрів від нас — прильот»
«Війну я зустрів під Києвом, у Лютежі. Ми там ділянку закінчували, займались укріпленням берега водосховища. Я ж за фахом тракторист-машиніст широкого профілю. І тоді на екскаваторі-вантажнику працював… А за чотири дні вже по річці Ірпінь копав траншеї, бліндажі. Допомагав теробороні.
А 16 вересня 2022 року я почав службу у лавах ЗСУ.
Спочатку служив у 54 бригаді. В артилерійському дивізіоні водієм-механіком. Там ми виконували завдання на САУ 2С1 «Гвоздика».
Згодом був переведений до 23 бригади. Тут працювали ми вже на гарматах M109L.
А потім вже я, як водій, став у бригаді виконувати завдання з евакуації поранених.
…Можу згадати випадок, який стався під Роботиним. Там у нас було 11 поранених. Ми за ними виїхали двома екіпажами. Я на «Самаритянині» був (FV104 Samaritan. — Ред.). Другий екіпаж — на «Хаммері».
Першою приїхала моя машина. Завантажилися. Чотирьох тоді взяли. Я тільки розвертатись, щоб виїжджати — і тут обстріл. Ворог по нас зі 120-міліметрових мінометів почав працювати. Їхній дрон корегував.
З 5 метрів від нас — прильот. Але я не зупинився, поїхав. То вже потім подивилися, що розбиті катки були у нас… Але тоді треба було швидше хлопців вивезти.
Їхали ми тоді, як то кажуть, «на чесному слові».
Потім я тільки побачив, що й мене трохи поранило… Осколки в голову влетіли. Я відмовився від госпіталізації. Своїх медиків вистачало, вони й вилікували. Та й машину не міг я залишити, бо я там тоді був одним водієм. Хто б тоді поранених вивозив?
Скільки можеш, стільки й вижимаєш з машини, бо коли везеш пораненого, кожна секунда рахується
Взагалі, для водія на «еваку» головне — знати добре свою машину. Як у нас кажуть, свою «коробочку». Але ще важливіше — не боятись. Бо їдеш під обстріли, і не знаєш: вернешся чи не вернешся. А у будь-якому випадку — поранених треба ж рятувати.
І як виїжджаєш, то «на всіх газах». Скільки можеш, стільки й вижимаєш з машини. Бо коли везеш пораненого, то кожна секунда рахується. Чим раніше доставимо в госпіталь, тим більше шансів, що хлопців врятують.
Якось ще, пригадую, було у Часовому Яру. Був виїзд, і сильно нас дрони ворожі «пасли». То ми не поїхали протореною дорогою, а — окольними шляхами. Ми тоді для цих дронів зникли, а потім з нізвідки з’явились. Навіть наші хлопці здивувались: куди ви щезли? І тоді ми двох поранених вивезли.
А взагалі, зараз на Донеччині у нас найбільше поранень через дрони та артилерію. Намагається ворог витіснити нас, але тримаємось».
Фото: Оксана Чорна
