У Маневицькому районному суді Волинської області винесли вирок адміністратору популярної Viber-спільноти, який протягом майже року інформував тисячі підписників про місця проведення…
Старший сержант Богдан — військовослужбовець 117 окремої важкої механізованої бригади.
Нині він виконує завдання у складі екіпажу БПЛА «Сармат» батальйону безпілотних систем.
Як його екіпаж знищив ворожий МТ-ЛБ на Донеччині? Та які «жирні» цілі Богдан мріє знищити у майбутньому? Про це військовий розповів кореспонденту АрміяInform:
Надійшла команда споряджати борти БПЛА протитанковою міною
«У 2016 році я пішов на строкову службу. І після того одразу підписав контракт. З дитинства хотів бути військовим.
Я сам з Донецької області, і 2014 рік нам показав, що в нас є лютий ворог.
Спочатку службу ніс на 239-му загальновійськовому полігоні. У навчальному батальйоні був інструктором. Там і зустрів початок широкомасштабного вторгнення, продовжував готувати мобілізованих. Згодом перейшов до 117-ї бригади.
…Можу пригадати випадок, який у січні трапився — на Донеччині наш екіпаж знищив ворожий МТ-ЛБ.
Це був штурм противником наших позицій. Надійшла команда споряджати борти БПЛА протитанковою міною. І завдяки злагодженим діям мого екіпажу — плюс прекрасна координація штабу, де навели нас на ціль, — ми успішно тоді відпрацювали.
Це взагалі був перший бойовий виліт мій як пілота…
Звісно, не одразу я до цього дійшов. Спочатку було бажання навчатись цієї справи, я цікавився безпілотними системами. Потім таки вирішив спробувати себе.
Взагалі, я вважаю, що в армії постійно треба чогось нового навчатись.
«Вампір», на мою думку, нині найефективніший засіб ураження
Тепер у нас є свій екіпаж. Ми його назвали, як і позицію — «Сармат».
У нас три людини в екіпажі — це сапер, штурман і пілот.
Сапер відповідає за те, щоб правильно здетонував боєприпас. Штурман по карті веде пілота. Пілот бачить картинку і виконує завдання на пульті: піднімає борт, висувається до точки ураження й уражає ціль.
Ми використовуємо в роботі важкий бомбер «Вампір». Це гексокоптер. У нього шість гвинтів. На мою думку, зараз це найефективніший засіб ураження, і найточніший. З першої спроби може вразити ціль. Він несе 15 кілограмів корисного вантажу на відстань до 15 кілометрів.
Але велика частина нашої роботи — це і виконання гуманітарних місій. Допомагаємо нашій піхоті: передаємо їм їжу, воду, боєкомплект. Одну посилку таку ми можемо доставити хлопцям на позицію протягом 20 хвилин.
Танкістів ворога я ненавиджу
На Донеччині противник тепер, як правило, нечасто використовує бронетехніку. Але, як тільки він наважується на це, то ми майже одразу вражаємо її. На полі бою ворожа бронетехніка живе близько 20 хвилин, якщо вона заходить до зони нашого ураження.
Але переважно ворог старається накопичувати сили своєю піхотою, переміщаються вони по 1-2 людини. З ними так само, як і з бронетехнікою: бачимо — уражаємо.
Особисто мені в майбутньому хотілося б знищити ще ворожу САУ, танків ще більше хочеться знищити. Бо в мене контузія після танкового обстрілу у 2023 році на Запоріжжі. І танкістів ворога я ненавиджу.
Закінчимось ми, і ворог прийде туди, де зараз тил
Щоб бути ефективним пілотом, на мою думку, треба, перш за все, мати мотивацію. Якщо в людини є бажання, вона всього навчиться, що стосується нашого фаху. А потім вже навчиться тактичної медицини, тактичної підготовки й всього іншого.
Фізична підготовка для нас також важлива, бо треба вчасно заносити борт, виносити його, а він не маленький. Ну і, якщо, не дай Боже, буде ворожий обстріл, то треба якомога швидше дістатись укриття. А на людині як мінімум бронежилет, шолом, автомат, ремінно-поясна система, на якій може бути багато чого. А це все вага.
…Цивільним чоловікам у тилу хочу сказати дещо. Треба захищати свою домівку. Якщо закінчимось ми, то ворог прийде туди, де зараз тил. А якщо нас тут буде набагато більше, і якщо ми будемо робити всі свою роботу, то ворог нікуди не пройде. Я про це постійно казав і кажу.
Бо якщо не ми, то за нас цього ніхто не зробить. Нам, українцям, потрібно робити цю роботу. От випала така доля нам. Тому треба працювати».
