З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
У великому темному приміщенні за дерев’яними столами з наборами різноманітних інструментів та запчастин сидять молоді хлопці. Вони зосереджено і водночас швидко працюють паяльниками та викрутками. Про їхню роботу зазвичай мало говорять, але без неї не було б сотень тисяч одиниць спаленої ворожої техніки та живої сили.
Це інженери, які працюють у пересувній майстерні з ремонту дронів 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ДШВ ЗСУ. Серед них близько половини — іноземці.
Вони розповіли, як і чому наважились покинути свої мирні країни та стати важливою частиною української армії. Їхні історії — про те, як хобі може перетворитися на місію, а звичайний хлопець зі США — на захисника України. А також про моральний вибір, відвагу та віру в перемогу.
***
Роберт, 33-річний американець з Міссісіпі, рік тому приїхав в Україну як доброволець, щоб допомагати 25-й бригаді збирати та ремонтувати FPV-дрони. Його пристрасть до дронів, що почалася як хобі в США, перетворилася на роботу на передовій.
«Дрони — це моя пристрасть, і працювати тут — неймовірна можливість», — каже він.
До війни Роберт працював персональним тренером, а також займався IT. Дізнавшись, що росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну, Роберт відчув потребу допомогти українському народу та прибув до нашої країни.
«Я завжди цікавився світовими новинами. А в Україні у мене були друзі. Коли росія розв’язала велику війну, стояти осторонь я вже не зміг. Я чітко усвідомив: маю допомогти Україні», — згадує він.
Деякий час чоловік був волонтером, а потім наважився підписати контракт. Пройшовши БЗВП, приєднався до Січеславських десантників.
«Мене навчили літати на дронах, але в нашій команді всі вміють все: ставити вибухівку на FPV, літати, виконувати технічні роботи. Кожен повинен вміти все», — пояснює він.
Родина американця підтримує його рішення приєднатися до Сил оборони. Вони пишаються боротьбою сина за Україну. «Моя сім’я підтримує моє рішення. Вони дуже переживають за Україну», — каже він.
На запитання про майбутнє Роберт відповідає, що планує служити до кінця трирічного контракту, а потім, можливо, працювати цивільним техніком або оператором дронів в Україні чи деінде. Він вірить, що дрони мають великий потенціал не лише у військовій, а й у цивільній сферах.
«Наприклад, у пошуково-рятувальних операціях дрони можуть бути надзвичайно корисними», — розмірковує він.
Про своє життя в Україні він розповідає з теплотою. Каже, що місцеві жителі ставляться до нього добре. Та найголовніше — тут він знайшов своє кохання.
«Я намагаюся не привертати до себе зайвої уваги, не розмовляю англійською без потреби, але це гарне місце», — каже він.
***
Ще один іноземець-інженер — 27-річний Педро. На початку 2024 року він подолав понад 10 600 кілометрів, покинувши рідну Бразилію, щоб стати на захист України.
«Я був вражений злочинами, які вчиняють росіяни на вашій землі. Тому для мене особливо важливо, що я зараз тут. Я борюся за те, що вважаю правильним. Це головна моя мотивація», — каже він.
«Дрони, які ми тут робимо, — це найефективніший спосіб позбавити світ від поганих людей. Якщо дозволити поганим людям робити те, що вони хочуть, одного разу це торкнеться і тебе. І я вірю, що чим більше ми зробимо дронів, тим менше буде ворогів. Також дрони – важливий інструмент зберегти життя українців. Ми працюємо без вихідних цілими днями та будемо продовжувати боротися за Україну», — говорить він.
До приїзду в Україну Педро служив в бразильській армії морським піхотинцем, але ніколи не працював з дронами. В Україні він пройшов курс пілота БПЛА та курс зі збирання дронів.
«Усі іноземці опинилися тут не через політику, а через мораль. Бо треба допомагати тому, на кого напали та проти кого вчиняють страшні злочини», — каже він.
Батьки Педро хвилюються за сина, але розуміють його мотивацію. «Моя мотивація сьогодні — робити хорошу роботу, щоб допомогти тим, на чиєму боці правда», — впевнено підсумовує розмову бразилець.
Текст: Артем Ільїн, Євгеній Жаровський
Фото Віталія Павленка
