Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Звірства росіян у Маріуполі, Бучі, Ірпені сколихнули Україну. Для «Кума», приватного охоронця з Одеси, це стало поштовхом до мобілізації. «Я люблю людей, тому й пішов до війська, щоб їх захистити від свавілля й жорстокості окупантів», — говорить він.
Історію бійця оприлюднили на сторінці ВМС ЗС України.
У війську «Кум» зустрів людей, з якими його навряд чи звела б доля в цивільному житті. «Капітани далекого плавання, викладачі, спортсмени, підприємці, будівельники, — перераховує військовослужбовець 126 окремої бригади 30 корпусу морської піхоти. — Таке цікаве коло спілкування. І всі — як одна велика родина. Складні характери, різний життєвий досвід, соціальний статус… Вони можуть бути жорсткими та не завжди культурно висловлюються. Але це справедливі, чесні люди, на яких можна покластися та які прикриють тобі спину у критичній ситуації».
До широкомасштабного вторгнення одесит «Кум» працював приватним охоронцем. 25 березня 2022 року пішов до ТЦК і мобілізувався. Каже, що до такого рішення його спонукали звірства росіян у Маріуполі, Бучі, Ірпені, інших містах та селах України.
«Це мене по-справжньому шокувало. Я люблю свою родину, доньок, країну. Я люблю людей, тому й пішов до війська, щоб їх захистити від свавілля й жорстокості окупантів», — говорить «Кум».
Він тримав оборону правого берега Херсонщини, виконував бойові завдання на дніпровських островах. Це дуже специфічна територія — болотиста місцевість, на якій важко окопатися. Ворог активно використовує тут усе можливе озброєння, особливо безпілотні системи та артилерію.
«Безпілотників надзвичайно багато — це і розвідники, і FPV, і „мавіки“ зі скидами, — розповідає „Кум“. — Вони працюють цілодобово, тому насамперед ми маємо облаштувати укриття, щоб противник не бачив нас згори. Це дуже непросте завдання. Однак ми маємо його виконувати, щоб утримати позиції, не дати росіянам їх зайняти та переправитися на правий берег Дніпра».
Найемоційніший момент — це, звісно, повернення з бойового виходу.
«Я не був на зв’язку три тижні. Молодша донечка була найпершою, кому я зателефонував. Її слова „Я люблю тебе, таточку“, це, напевно, найдорожчий подарунок», — каже військовий.
За словами «Кума», якими б суворими, незворушними та залізними не були ззовні воїни, вони залишаються звичайними людьми.
«Ми втомлюємося, нам буває боляче, дискомфортно, фізично й емоційно нестерпно. І страшно. Навіть якщо ми в цьому не зізнаємося. Але я не думаю, що це погано. Кожна людина має свої страхи, які треба побороти. Не завжди ти робиш те, що хочеш. Іноді треба робити те, що мусиш. У випадку військових — це виконання наказу. Це наша робота, ми для цього пішли в армію», — переконаний він.
Нещодавно «Кум» дістав важке поранення та зараз перебуває у шпиталі. Проте його побратими бажають йому швидкого одужання й нагадують, що він завжди може розраховувати на підтримку та допомогу своєї великої бойової родини.
Як повідомляла АрміяInform, «Вікінг» — боєць Інтернаціонального легіону Сухопутних військ ЗСУ, який вже три роки воює за Україну проти російських окупантів. Він пройшов важкий бойовий шлях, знищивши багато ворогів, і став справжнім професіоналом своєї справи.
