Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Чому до «Хаммера» неможливо підібрати ключі, але потрібен навісний замок? Що таке «докатка» і як це — «поїхати на „Отченаші“»? Що краще — Hummer чи пікап та як підготуватися до місії? Як це — їхати у «нічнику» без штурмана, щоб «вкрутитися» за пів години? Чому вскочити у «поворот не туди» смертельно небезпечно?
Старший солдат 21 окремого батальйону спеціального призначення Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького Артем з позивним «Павлик» на фронті з березня 2024 року. Відтоді він проїхав по передовій понад дві тисячі кілометрів на «Хаммері» з позивним «Фунтик» і «намотав» ще понад 60 тисяч км на пікапах. А ще була стрімка місія на броньованому «Форді» та досвід на турецькому Kirpi.
Про те, чому бути водієм на передовій важливо і почесно, але небезпечно, як страх допомагає виконати місію та про героїчний порятунок українських дронарів з напівоточення водій Артем «Павлик» розповів кореспондентам АрміяInform.
«Прийшла повістка — служу за фахом»
У Збройних Силах Артем уже понад 20 місяців. Служити пішов не вагаючись, щойно прийшла повістка. Але на фронт потрапив не відразу спочатку охороняв адміністрацію Печерського району міста Києва. Однак потім перевівся у бойову бригаду й відтоді уже понад пів року на передовій.
У цивільному житті «Павлик» працював трактористом, та і строкову службу не так давно відслужив саме водієм. Набутий досвід став у нагоді під час служби — Артема призначили на посаду водія.
Відтоді «Павлику» випало виконувати численні логістичні та рятувальні місії, доставляючи бійців та вантажі для них на передову і забираючи звідти поранених.
— Заїхати, завезти, вивезти — все це моя робота, мої завдання. Залітаю «на точку», висаджую чи забираю хлопців, доставляю їм воду, їжу, б/к, — каже він.
На пікапі та «Хаммері» — по донбаському «пластиліну»
Їздити «Павлику» випало на різній техніці, але найбільше — на пікапі та «Хаммері». Пікап, каже він, швидший та має вищу прохідність, але у ньому практично відсутній захист.
— Можна їхати зі швидкістю 100‒120 кілометрів на годину, витягне навіть по грязюці, але захисту жодного — хіба що РЕБчик можна ставити, — розповідає Артем.
Натомість Hummer повільніший, прохідність у нього гірша. Водій пояснює, що цей автопанцерник більш пристосований для пустельних рівнин, ніж до донбаського бруду, де земля в’язка і тягуча, немов пластилін. Але натомість цей броньовичок має потужний захист.
— «Хаммер» їде повільніше — 80‒90 км/годину, і «жере» багато — 35 літрів на 100 кілометрів, і прохідність гірша. А тут земля як пластилін — така, що машина просто пливе, не грузне, а пливе по ньому. Але «Фунтик» міцний, витримує багато «прильотів», захищає від уламків і навіть прямого влучання, у нього гарна бронекапсула, — пояснює Артем.
Навіщо «Хаммеру» навісний замок
— Довелося трохи перевчатися, бо машина як машина, але габарити ширші. Та і важкий він дуже — п’ятитонний, — розповідає «Павлик» про «Фунтика».
А ще показує навісний замок на дверях. «Хаммер» не має штатного заводського замка, тож замкнути його неможливо. Так само непотрібен і ключ запалювання — заводиться машина з-пів оберта тумблера.
— Були випадки, що викрадали «Хаммери», тому ось такий вихід придумали — закривати двері на навісний замок, — пояснює Артем
Незвичний девайс на дверях американського автопанцерника робить їх схожими на вхід до переоблаштованого під бункер підвалу — броньовані двері поставили, а замок до них вмонтувати забули.
FPV, АГС, міномет — «Фунтик» «покоцаний», але живучий
Як доказ «Павлик» показує місця влучання уламків від вибухів гранат, мін та вибухового заряду FPV-дрона. Глибокі шрами у броньованих дверях та кузові «Хаммера» свідчать про силу вибухів, а пакетне бронескло, судячи з усього, витримало пряме влучання з автоматичного гранатомета.
— Казали, що «Фунтик» і в Бахмуті їздив. А FPV-ішка залетіла мені ззаду під раму і там вибухнула. Але машина витримала, я дав газу і доїхав на двох пробитих колесах, — розповідає Артем.
Тоді доїжджати довелося на «докатці» — пресованій гумі всередині коліс, яка дозволяє рухатись навіть після того, як дорога «з’їла» гуму покришок.
Водій пояснює, що під обстрілом головне не розгубутися, не скидати швидкість і різко маневрувати. Тоді шанси, що по автомобілю зможуть прицільно влучити, різко падають. Для цього необхідно бути справжнім фахівцем своєї справи, майстерним водієм. А ще…
«Треба боятися, бо страх — допомагає»
— Страх допомагає. Бо коли є страх, то гострішою є і реакція — ти швидше все розумієш, оцінюєш обстановку, маневруєш. У спокійній обстановці ти їздиш розслаблено. А там ти їдеш — «вжух-вжух-вжух!» — бігом! Реакція, маневри, більше газу — знаєш, відчуваєш, що треба робити, як виїжджати, — пояснює водій.
Також треба бути дуже швидким і ніде не затримуватися, не зупинятися довше, ніж на пару хвилин, а ще краще — кількадесят секунд. Тому він завжди підганяє хлопців, особливо тих, хто виходить з позицій, бо вони коли вантажаться в машину на виїзд, то часто заспокоюються і надто розслабляються.
— Той, хто не боїться, буде повільно їхати, розслаблено. А його дожене, бабахне — все. Потрібно більше реакції на все. Хлопців треба підганяти, щоб вони швидше завантажувалися і розвантажувалися, бо у них страх зникає, коли вони виходять з позицій. А боятися треба, аж доки не виїдеш, — каже «Павлик».
«Вкрутитися» за півгодини: у «нічнику» та без штурмана не вскочити у «поворот не туди»
Однак на самому лише страху й адреналіні також далеко не поїдеш — до кожної місії завжди необхідно ретельно готуватися і ніколи не порушувати базових правил — заїжджати лише вночі або у сутінках, у жодному разі не вмикати фари, ретельно вивчати маршрут руху.
— Я їду в «нічнику», щоб ніяк себе не виявити. Їду дуже швидко, на максимально можливій на цій дорозі швидкості. А ще перед виїздом ретельно вивчаю карту, щоб запам’ятати маршрут, рахую кількість поворотів, — розповідає Артем.
У нього немає штурмана, тож увесь маршрут він ретельно вивчає перед виїздом по карті, тримає у пам’яті й орієнтуватися на місцевості на шаленій швидкості. Випадково через недогляд вскочити у «поворот не туди» — смертельно небезпечно, адже часу на те, щоб розвернутися та вийти на правильний маршрут вже може і не бути.
— За пів години треба «вкрутитися». А краще за 20‒25 хвилин доїхати, вивантажити‒завантажити — і повернутися, — пояснює Артем.
Найважча місія — вивезти поранених та загиблого
«Павлик» згадує, що за час своїх місій йому довелося вивезти тіла трьох загиблих і понад 30 поранених бійців. Найважчою стала місія, коли одночасно слід було вивезти одного загиблого та трьох поранених, але і з нею водій впорався.
— Заїжджати по трьох «300-х» й одного «200-го» довелось по тій дорозі, де я ніколи не їздив. Я по карті майже дві години обдумував, як це все зробити, як проскочити небезпечну ділянку. І, зрештою, все вдалося — заїхав, забрав, вивіз, — згадує боєць.
Він пригадує, що їхати довелося по розбитій польовій дорозі, на одному з відтинків якої часто бив міномет. Однак зрештою вміння, досвід та ретельна підготовка допомогли виконати місію.
Водій «особливого призначення» і логістика «останнього кілометра»
Артем розповідає, що автомобіль на передовій — це головна ціль для всіх наявних у ворога засобів ураження, бо всім цікаво поцілити в автівку. Але без нього не можна, бо піхотинці «на нулі» критично залежать від логістики «останнього кілометра».
— Машина, яка їде! Всім цікаво її підбити, знищити, бо вона когось або щось везе — бійців, забезпечення. Тобто уявлення, що водій це така безпечна професія в армії хибне — на «передку» ми перша мішень, — пояснює він.
Однак із визначенням себе як водія «особливого призначення» «Павлик» погоджується лише почасти. Він наголошує, що всі ми не створені для війни, але комусь необхідно робити цю важку роботу — і він її робить.
— Захищати потрібно, бо хто інший буде захищати? А якщо ти кмітливий, швидкий, щось умієш — то ти просто зможеш робити це добре, — каже Артем.
По кілька виїздів і напружене очікування
За ніч в Артема може бути від одного до 3‒4 виїздів. Інколи годинами доводиться чекати на місію, перебуваючи у повній готовності стартувати тієї ж секунди, коли буде отримано наказ.
Та і після завершення місії, розповідає водій, він може по кілька годин чекати, доки доставлені ним бійці дійдуть до позицій та відзвітують про прибуття.
— Вони можуть йти і 3, і 4 години — в цей час я не сплю, бо непокоюся за них. Розумію, що від мого чекання нічого не залежить — але все одно чекаю на повідомлення, — каже він.
Таке ставлення Артема помітили і самі бійці, серед яких «Павлик» набув надзвичайної поваги, адже вони знають, що він ніколи не покине їх напризволяще і зробить все можливе, щоб допомогти.
«Якщо „Павлик“ за нами їде — значить, виїдемо!»
Артем пригадує одну зі своїх численних місій, під час якої йому довелося на незнайомій машині — броньованому «Форді» — вивозити з напівоточення дронарів. Ворог уже з’явився позаду їхніх позицій, тож якби до ранку їх не вивезли, їм неминуче довелося б вступати у прямий стрілецький бій.
Водій «Форда» тоді відмовився їхати, і «Павлик» разом з командиром поїхали на незнайомій машині, вихором залетіли на позицію дронарів і витягнули хлопців. Все це зайняло близько 40 хвилин.
— За сорок хвилин туди‒назад, завантажились приблизно за хвилину. Хлопці дуже задоволені були, всі дякували, що ми приїхали. Вони вже чекали, коли заїде машина, вже зібрали речі, а я розвертався собі. Вони застрибнули — і ми погнали, — розповідає Артем.
Пізніше дронарі розповідали, яке полегшення відчули навіть не тоді, коли вирвалися з напівоточення, а ще тоді, коли отримали повідомлення, що за ними виїжджає саме «Павлик»: «Якщо „Павлик“ за нами їде — значить, виїдемо!»
Фото Руслана Тарасова
