Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Військовослужбовець ЗС України Іван брав участь у бойових діях у 2014 році у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади. З лютого 2022-го знов прийшов до війська. На Донеччині обороняв Новомихайлівку, де й отримав поранення. Нагороджений “Золотим хрестом”. Одружений. Має двох доньок. І навіть став дідусем. Нині служить у столичному ТЦК та СП.
Скільки метрів у Новомихайлівці було до ворожих позицій? Та який легендарний військовий був командиром в Івана під час АТО? Про це військовий розповів нашим кореспондентам:
“Строкову служив у Харкові, у ППО. Це було у 1993-1995 роках. У 2014 розпочалася Антитерористична операція. Прийшла повістка. Знов опинився у ЗСУ. Службу проходив у 81-й аеромобільній бригаді. Виконували задачі у Дружковці, Краматорську, Слов’янську, їздили в Маріуполь. До речі, командиром у нас тоді був нині вже генерал-лейтенант Євген Мойсюк.
У 2022 році після початку широкомасштабного вторгнення 26 лютого пішов до ТЦК. Там формувався київський 23 окремий батальйон. До речі, тоді нашому батальйону із забезпеченням дуже сильно допоміг волонтер Михайло Холматов.
Ми одразу стали на захист Києва. А вже потім, коли Київську область звільнили, нас відправили на Донеччину у Новомихайлівку. Близько двох місяців ми там виконували задачі. Там я і поранення отримав.
Майже з усіх видів озброєння працював по нас ворог там. У більшості випадків це були «Смерчі», ще фосфор часто противник використовував. Авіація теж їхня працювала, «Гради», танки. Найгірше, коли танк працював. Ми відраховували кожен постріл його. Знали, якщо 21 постріл він зробив, значить один на відхід залишив.
Позиції наші від ворога у деяких місцях були на відстані 150 метрів.
Ту посадку, де ми стояли, противник перед нашою ротацією повністю зніс, нічого від неї не залишилось.
…Одна з нагород від Міноборони у мене як раз була за виконання бойових завдань у Новомихайлівці.
Після того, як вилікувався, повернувся і мене поставили у батальйоні водієм на евакуацію людей з позицій. Ми «з нуля» забирали й доставляли в Шахтарськ і Курахове.
Коли по рації повідомляли, що там на передку «300-й», то сідаєш в машину, не задумуючись. Просто їдеш до точки, де хлопці стоять. Це десь 800 метрів до самої позиції. Намагались, наскільки можливо, швидше приїхати, і евакуювати пораненого до потрібного місця.
Дрони тоді у 2022-му не сильно ще дошкуляли. Не те, що зараз.
І я на своєму транспорті також завозив людей на позиції.
Згодом мене, на той момент, як обмежено придатного, направили на службу до столичного ТЦК. Де я зараз і проходжу службу.
…Коли уходив на війну у 2014 і у 2022-му, дружина була проти. А я її питаю: хто вас буде захищати?
У сьогоднішній моїй службі в ТЦК найважче, коли люди приходять і кажуть «чого ти тут, а не там». Це найтяжче…
У мене дружина, двоє дітей, онуку вісім років. Я щасливий дідусь… Але найголовніше – це перемога. І вона буде за нами”.
