Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Погано підготовлені військові операції, лобові атаки, кинуті на полі бою поранені. За роки широкомасштабного вторгнення в Україну росіяни вже втратили близько пів мільйона солдатів.
Жахливі цифри. Однак це одна з найяскравіших військових російських традицій. Адже добре воювати в росії означає одне — вбити якнайбільше своїх солдатів.
У битві під Полтавою Петро І застосував метод, який полюбили згодом російські диктатори
Нарвська битва 1700 року. Страшна поразка російської армії. Поле бою усіяне тілами гвардійців царя Петра І. Десятки вбитих — друзі дитинства царя. Кажуть, побачивши цей килим з мертвих людей, Петро не витримав — заридав. Його заспокоїв хтось із найближчих соратників. Поклав руку на плече і проказав:
— Не плач, володарю, баби ще народять.
Ця сцена може бути звичайним історичним анекдотом. Однак кожна російська війна доводить — навряд. Адже саме ці три слова — «баби ще народять» — можуть бути офіційним девізом на гербі збройних сил росії. І саме Нарвська битва 1700 року, де нікчемні російські генерали та маршали прирекли на смерть тисячі своїх вояків, це ілюструє якнайкраще.
Карл Каспар Вреде, гофмаршал короля Швеції:
Приголомшених і уражених московитів гнали з усіх боків, вбиваючи їх у великій кількості. Вони намагалися врятуватися на мосту, але він зруйнувався… Ми вбили багатьох сміливців, ще більше — 1200 чи 1500, потонуло в річці…
Нарвська конфузія, як назвали її пізніше, перевернула свідомість Петра. Більше він не плакав. І людей, навіть найближчих, — не шкодував. Так, трохи пізніше у битві під Полтавою він уперше застосував метод, який пізніше полюблять російські диктатори.
Стаття «Розвиток російського військового мистецтва XVII–XIX століттях», А.І. Калістратов
…Рішучість Петра I перемогти ворога під Полтавою була настільки висока, що він, будучи невпевненим у стійкості та вмінні боротися своїх молодих полків, за другою лінією наших військ виставив свого роду «загороджувальні загони» із солдатів і казаків і віддав їм наказ: «Я наказую вам стріляти у всякого, хто втікатиме, і навіть убити мене самого, якщо я буду настільки малодушний, що стану йти від ворога».
Щоправда, загороджувальні загони не допомогли під час Прутського походу. Повіривши після Полтавської перемоги над шведами у свій полководчий талант, цар завів свою армію в оточення. І готовий був її там поховати.
Стаття «Участь Молдови у російсько-турецькій війні 1711 року», Водарський Я.
Петро обмірковував можливість пробитися з кавалерійським загоном крізь кільце оточення і врятуватися, кинувши армію напризволяще. …про це згадує у своїх мемуарах учасник походу, шотландець на російській службі капітан Пітер Брюс…
Війна закінчилася, проте вбивати своїх солдатів Петро не перестав. На будівництві нової столиці імперії Санкт-Петербурга від голоду та холоду померла половина будівельників-солдатів.
Книга «Історія Росії з найдавніших часів», Соловйов С. М.
Фельдмаршал Мініх писав, що в Північну війну від ворога стільки людей не вбито… скільки загинуло під час будівлі Петербурзької фортеці і Ладозького каналу.
Фельдмаршал Кутузов вбив своїх солдатів просто тому, що… не знайшов сміливості сперечатися з імператором
Власні солдати завжди були лише пилом на чоботях російських генералів. Так, наприклад, поразка при Аустерліці в грудні 1805 року забрала життя 21 тисячі росіян. Культовий фельдмаршал Кутузов вбив своїх солдатів просто тому, що… не знайшов сміливості сперечатися з імператором Олександром в хибності обраної тим тактики.
Солдати, що гинули під час шалених непідготовлених штурмів, у лобових атаках через ювілеї імператорів та імператриць. Солдати, залишені в оточеннях та поранені, покинуті вмирати. Це звичні історії для російської армії. Навіть у ті рідкісні роки, коли росія не воювала, там завжди знаходили способи вбивати своїх.
Стаття «Розвиток російського військового мистецтва XVII–XIX століттях», А.І. Калістратов
…Пристрасна, фанатична любов російських імператорів до безглуздої шагістики та прусської муштри, під час якої було запорото до смерті шпіцрутенами більше солдатів, ніж загинуло в боях. За деякими даними, на 250 тисяч загиблих у війнах 1826–1855 років солдатів припадає приблизно мільйон запоротих. Військове «балетмейстерство» було дуже кривавим і завдало Росії більше втрат, ніж усі вороги разом узяті.
У Кримській війні гармати та рушниці французів і англійців викошували росіян, які бігли в «багнетові атаки»
Бути російським солдатом завжди означало одне — помирати. Обов’язково безглуздо та масово. Типовим прикладом — одним із сотні — може бути атака піхоти в битві на Чорній річці, що сталася під час Кримської війни 1855 року. Тоді одного лише дня через самовбивчий наказ росіяни втратили до 10 тисяч солдатів. Противник — дві сотні.
Книга «Кримська війна», Є. Тарле
Артилерію не можна було переправити через річку, російські батальйони один за одним переходили через мости… і ворог косив їх вбивчим вогнем, сам залишаючись за укриттям майже неушкодженим…«.
Чому були можливі такі безглузді та величезні втрати? Є версія, що частково через знаменитого Суворова. Наприкінці XVIII — початку ХІХ століття склалася «суворовська» школа багнетового бою. Школа була нехитрою — піхота мала швидко зблизитися з противником і переколоти його багнетами.
Якийсь час цю тактику використовували досить ефективно. Однак суворо дотримувались навіть тоді, коли вона стала самовбивчою. У Кримській війні нові далекобійні гармати та рушниці французів і англійців російських солдатів, що бігли на них з багнетами, просто викошували. російських генералів, правда, це не бентежило. Навіть після поразки у війні приказка «куля — дура, багнет — молодець» продовжувала залишатися основою російської військової традиції.
Стаття «Російський багнет у вітчизняній літературі XVIII—ХХ ст.: магічна зброя імперії», Мароші В.В.
Навіть після невдач російської армії в Кримській війні, пов’язаних, зокрема, зі слабкою вогневою міццю, генерал-теоретик М.І. Драгоміров та її прибічники продовжували відстоювати важливість штикової атаки, захищаючи як суворовську традицію, так і, як їм уявлялося, морально-психологічну установку на «самовідданість», жертовність російського солдата в ім’я вищих цінностей…
Перша світова війна принесла нові приклади такого безглуздого вбивства. Чого вартий лише Брусиловський прорив. Під час наступу генерала Брусилова у травні-жовтні 1916 року на Південно-Західному фронті армія втратила — вбитими, пораненими, полоненими — мільйон людей. Як наступали російські війська, можна дізнатися в очевидців тих подій.
Стаття «1916 р. у долі російської імператорської гвардії», Никифоров А.Л.
Після слабкої артилерійської підготовки гвардійські полки цеп за цепом, майже колонами, рушили вперед… Бракувало санітарів для надання допомоги пораненим та винесення їх з бою, а здорових розстрілювали німці, як куріпок. Від полку лишилося близько роти.
Ржевська операція в Другій світовій війні — масове вбивство мільйонів
Важко повірити, та командири Червоної армії — у ненависті до своїх солдатів — примудрилися перевершити царських генералів. Так звана перемога СРСР у 1940 році над Фінляндією в Зимовій війні набула особливо страшного вигляду — на одного вбитого фіна припадало 8 червоноармійців. Та апогеєм російської військової тактики стала Друга світова. Співвідношення за вбитими шокуюче — 10 до одного.
Напевно, однією з найстрашніших сторінок Другої світової війни є Ржевська операція, яку інакше, ніж масовим вбивством, історики не називають. Червона армія мала на ділянках прориву 6—7-кратну перевагу у живій силі. І цю живу силу фактично гнали на забій. Не досягаючи жодної з поставлених цілей.
Книга «Ржев-1942. Битва за висоту 200», М. Бєлов, Т. Михайлова
«Російська піхота атакує густими натовпами (по 500, 1000 і більше людей), але не йдеться про ешелони — це дике місиво. Вони кричать своє дике „УРА!“, але знищуються добре організованим мінометним та кулеметним вогнем. Танки, намагаючись атакувати… повільно пробираються через вирви і рови. Позбавлені підтримки піхоти, не маючи радіозв’язку і оснащені дуже поганою оптикою, вони потрапляють під вогонь протитанкової та зенітної артилерії. Небагато з тих, які прорвалися, стають жертвами бійців з груп боротьби з танками»
Битвою за Ржев загалом командував майбутній «маршал Перемоги» — Георгій Жуков. Саме після цієї операції почали називати не інакше як «М’ясником». І це зрозуміло, адже радянська сторона за рік боїв втратила до півтора мільйона (за іншими даними — до двох мільйонів) людей.
Так вони воювали завжди. Кожна перемога, як і кожна поразка, — криваве жертвоприношення. Будь-який епізод війни — демонстрація ненависті до власних солдатів. По-іншому неможливо. Це основа російської військової традиції. Біжи вперед — «куля — дура, багнет — молодець». Вмирай — «баби ще народять».
