«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
105 років тому, морозного дня 3 січня 1919 року о 13.45 було ухвалено постанову про злуку ЗУНР й Української Народної Республіки «в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку». Відбулось це на сесії вищого законодавчого і представницького органу Західно-Української Народної Республіки Української Національної Ради, що проходила у Станіславові в кінотеатрі «Австрія».
Попри те, що цю подію згадують не так часто, як укладання Передвступного договору про Злуку 1 грудня 1918 року у Фастові чи, тим більше, урочисте проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві, саме вона остаточно перевела справу укладання Акту Злуки УНР та ЗУНР в русло практичної реалізації.
Зміряючи до найскорішого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку, заключений між Західно-Українською Народною Республікою і Українською Народною Республікою дня 1 грудня 1918 р. у Хвастові, та поручає Державному Секретаріятові негайно розпочати переговори з київським правительством для сфіналізовання договору про злуку. (Ухвала Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р. про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою).
Власне, щойно 3 січня 1919 року в ЗУНР повідомили про укладання Передвступного договору, який довший час тримали у таємниці, й оприлюднили його зміст. Таке тривале очікування було як обумовлене турбулентністю тогочасної політичної ситуації в УНР, так і суперечливим ставленням галицьких політиків до ідеї об’єднання із Наддніпрянською Україною.
Частина представників старшого покоління сприймала ідею злуки насторожено і довший час якщо не опиралась, то щонайменше не форсувала її втілення. З огляду на це провідною рушійною силою з’єдинення всіх українських земель в одній державі стала молодша генерація політичних та військових діячів.
Ідею злуки ЗУНР та УНР гаряче і захватом підтримали також широкі народні маси українців на заході українських земель. Впродовж найближчих днів після оприлюднення Ухвали Української Національної Ради у Калуші, Коломиї, Дрогобичі, Жовкві, Стрию, Золочеві та інших містах відбулись багатотисячні урочисті маніфестації на підтримку об’єднання двох українських держав.
«Всюди — на загорожах, віконному склі, балконах виднілися синьо-жовті знамена, давні тризуби, галицькі леви, наддніпрянські архангели, портрети Грушевського, Петлюри…», — так описують сучасні історики Микола Литвин і Кім Науменко свято народної підтримки об’єднання українських земель в єдину державу.
За сльозами радості сповіщаємо Вам велике слово: вчора упав кордон між українськими землями і від вчора ми всі вже громадяни великої Народної Республіки. <…> Тепер, або ніколи — приналежати нашим землям до Великої України, де буле усему народові робочому земля і правда і воля. <…> Що буде з нами — рішиться кров’ю і залізом. Кров’ю і залізом мусите рішати ви, жовніри, без страху, без надуму і без вагання. (З Універсалу державного секретаря військових справ уряду ЗУНР Дмитра Вітовського від 4 січня 1919 року).
Постанову Української Національної Ради піднесено зустріла Українська Галицька Армія. Вже наступного дня, 4 січня 1919 року військовий міністр Дмитро Вітовський видав надихаючий універсал зі надихаючим зверненням до вояків УГА: «В руці кожного з вас лежить щастя або горе цілих поколінь твоїх сестер і дітей і родичів твоїх, український жовніре! Не за царя воюєш ти, а за своє добро, за свою правду, за свою державу!»
читайте також:
Загальнонародна підтримка ідеї злуки УНР і ЗУНР в єдину українську державу остаточно впевнила західноукраїнських політиків у правильності обраного курсу. Від цього моменту офіційне проголошення Акту Злуки стало справою найближчого часу й відбулось менш ніж через три тижні 22 січня 1919 року в Києві.
