Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Щоби вповні розуміти причини й перебіг нинішньої російсько-української війни, потрібно достеменно знати, з ким ми воюємо, чи є логіка в діях ворога і які слабкі місця в його ідеології. Про це кореспондент АрміяInform говорив з військовим істориком, керівником експертної групи з питань внутрішніх комунікацій Директорату інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій Міністерства оборони України Василем Павловим.
— Василю Борисовичу, розкажіть про фази або періоди російсько-української війни.
— Слід абсолютно чітко розуміти, що не можна робити періодизацію явищ, які не закінчились. Це якщо ми говоримо суто історично. Але ми можемо давати характеристику тому чи іншому періоду, в якому ми перебуваємо. Тобто в нас був, наприклад, період вторгнення, у нас був період стабілізації, у нас був період визволення, у нас був період позиційної війни, у нас був період контрнаступу, знову настав період позиційної війни. На цей момент це є ситуативним поясненням подій. Виходимо з того, що в нас є дата початку російської агресії проти Криму, у нас є дати початку й завершення АТО, дата початку ООС, є дата повномасштабного вторгнення. Тобто щось ми можемо вибудувати, але на цей момент я б уникав вибудови якоїсь сталої конструкції.
Наприклад, Велика Британія лише п’ять років тому завершила опис Першої світової війни. Коли вона завершить опис Другої світової війни, ми навіть не знаємо. Японія опис Другої світової війни ще навіть не завершила.
Тому в цей момент ми маємо чітко розділяти публічний вимір, експертний вимір та історичний вимір, тому що ми зараз живемо всередині подій і відчуваємо час, але не розуміємо його. Нам усім дуже важко на другий рік повномасштабного вторгнення, але при цьому ми забуваємо, що ми в стані війни фактично з 2014 року.
Суспільство починає шукати якісь аналогії. Якщо взяти аналогію, то Друга світова війна йшла шість років. Але, мабуть, тільки Велика Британія пройшла всі шість років. Інші держави так чи інакше, просто в різні періоди, включалися, виходили, долучалися. І зараз тільки «справжні експерти» можуть казати, що це завершиться дуже швидко. «Не експерти» скажуть, що ми входимо в тривалий період. Чому люди хочуть періодизації? Тому що хочуть почути, коли це скінчиться.
Ми дуже багато говорили про радянські традиції, і я пригадую мем із радянського кінофільму: «Когда это все кончится? — Никогда!». Як тільки суспільство змириться, що в нашому часовому вимірі це може не завершитися ніколи й що наше найголовніше задання — не залишити це своїм дітям і онукам, тоді тільки можна буде говорити про скінченність. Тобто наше питання — вирішити все це в нашому часовому вимірі й не передати це далі. От про це можна говорити.
— Яка героїка у ворога? До чого чи до кого вони апелюють, на чому будують свої наративи?
— Це, до речі, надзвичайно цікавий момент, що треба вивчати, аби розуміти, з чим маєш справу. Вони зберігають російсько-радянську тяглість і дуже рідко зараз присвоюють почесні найменування своїм військовим частинам. За часів російсько-української війни від 2022 року жодного немає почесного найменування в прямому розумінні. Але вони дуже широко використали практику присвоєння гвардійських найменувань своїм військовим частинам. У них зараз майже не залишиться жодної військової частини, яка воює на території України, яка б не була гвардійською. Тобто це є така усталена російська й радянська практика надання найменувань «гвардійська» військовим частинам, що особливо відзначились у боях.
Але за радянської традиції перше присвоєння гвардійських найменувань — це присвоєння за поразку. Вони виокремили епізод Єльні, але насправді бої за Єльню — це маленький епізод величезної битви за Смоленськ, яка завершилась просто нищівною поразкою радянських військ. І взагалі сама російська гвардія бере свій початок від битви під Нарвою за часів Північної війни. Знов-таки — це поразка.
У 2018 році був дуже цікавий момент. Указом президента росії були повернуті почесні найменування деяким частинам і були сформовані нові військові частини, але з номером і зі старим почесним найменуванням на честь міст на території України. З’явилися київська, ніжинська, шостий львівський важкий танковий полк прориву. Це якраз той полк, який феєрично відзначився у TikTok, YouTube та всіх можливих соцмережах у 2022 році. Він був вщент розтрощений під Броварами — оця танкова колона, що була розбита українською артилерією, це якраз і був цей полк. Але ми можемо простежити, що фактично від 2018 року формуванням військових частин, в анамнезі яких були назви українських територій, росіяни вже оголосили про те, що вони готуються до певної дії на нашій території. Це той момент, який ми маємо зараз відстежувати й по ньому робити певне прогнозування. Звісно, воно може не буде правдивим, але є цілком можливим. Зневажати ворога не варто, бо зневага до ворога рано чи пізно призведе до неадекватної оцінки його потенціалу й до проблем безпосередньо на лінії фронту.
Також у них, ми це знаємо, споглядаючи за соціальними мережами, з’явилася практика героїзації власних героїв, героїв російської федерації, кавалерів ордена за мужність. Це парти героїв, величезна кількість виставок, яку вони проводять. Я навмисно підписався на канал російського воєнно-історичного общєства й відстежую його. Вони цю роботу проводять дуже масово, дуже фахово, вкладають у неї величезні кошти. Наскільки вона буде результативною, ми зможемо побачити через певний час. Вона не дає ефекту одномоментного, але ми можемо чітко говорити, що то є саме те явище, яке в радянському союзі називалося «воєнно-патріотічєскоє воспітаніє», у нас воно зараз національно-патріотичне, хоча тут є дуже багато питань, суто до нас.
Героїка ворога не є зрозумілою для більшості людей, але для фахівців вона є абсолютно розумною й логічною. Це мікс героїки захисту власної території з героїкою імперського захоплення інших територій. І, відповідно, використовують тих чи інших персонажів, залежно від історичного проміжку або конкретних реалій, які їм потрібні. Наприклад, є території росії, які ввійшли до її складу шляхом загарбницьких війн. А населення цих територій на цей момент є найбільш активним агентом просування російського імперського наративу, абсолютно забувши власні історичні традиції. З одного боку, це застереження, з іншого боку — рекомендація нашим людям, які намагаються якось зневажливо ставитися до всієї російської спільноти. Ми маємо чітко розуміти, що дуже багато народів були загарбані, дуже багато народів пройшло через те, що пройшли українці, але українці виявилися сильнішими. На прикладі цих народів ми можемо побачити те, що росіяни готують для нас. Це повне винищення національних еліт, повне винищення національної ідентичності, повне винищення національних мілітарних традицій.
У нас дуже часто полюбляють обзивати москалів мокшанами. Мокша — це один із поневолених народів, один із найбільш войовничих народів на території рф. Це люди, які дуже довгий час чинили опір московському царству, потім боролися проти російської імперії, але вони цю війну програли.
Так само як у радянському союзі формувався зневажливий образ деяких народів Півночі, дуже полюбляли анекдоти про чукчів. Але чукчі — це один з народів, який чинив чи не найбільший опір російській агресії. Вони вели з ними довготривалі війни, й московському царству, а пізніше російській імперії, було дуже важко встановити контроль над ними. Подібне можемо говорити про Кавказ. Те, що росіяни зробили зараз, — фактично знищили ту ідентичність кавказьких народів, в основі якої лежали волелюбність і опір.
Ми маємо чітко розуміти, що формування нашої ідентичності має враховувати помилки або негативний досвід інших народів. Бо російський досвід базується на тому, щоб знищити будь-які розбіжності, будь-яку індивідуальність і сформувати імперську ідентичність. Якщо відкинути історію й узяти як приклад масову попкультуру, то це ідентичність штурмовиків імперії. Вони всі однакові, вони клони, вони не мають жодної власної думки, вони не мають жодних власних уподобань. А навпаки, коли ми говоримо про героїв галактики, кожен з них згадує, з якої він планети, яка в нього є особистісна історія, які в нього є проблеми. Так само тут: ми бачимо, що росія формує свою ідентичність і героїку на суміші радянського імперіалізму або імперіалістичної радянщини.
Якщо ми візьмемо кашкет російських військовослужбовців, то побачимо там двоглавого орла з червоною зіркою. Що одні, що інші учасники громадянської війни початку ХХ століття в росії перевернулися б у гробу через поєднання цих символів. Так само одним із символів російської агресії в Україні став так званий «прапор перемоги», прапор 150-ї стрілецької дивізії, який був встановлений над Рейхстагом у 1945 році, який вони зараз встановлюють над українськими містами або намагаються встановити. Але при цьому офіційні бойові прапори російських військових частин це точна копія, калька прапорів російської імператорської армії 1812 року після того, як вони здійснили завойовницький похід у Європу. Це дуже красномовно говорить про те, яка формується ідентичність там. Вона є гібридною за формою, але абсолютно імперською за своєю сутністю.
