Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
145 років тому, 22 листопада 1878 року, народився Віктор Кущ — відомий український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. Професійний військовий і досвідчений керівник, він завдяки невтомній праці, наполегливості й незмінній тактовності заслужив повагу сучасників як талановитий управлінець і дієвий організатор модерного українського війська. Згодом на еміграції його фахові знання й організаційні вміння прислужились дослідженню історії збройних сил України доби Перших визвольних змагань.
На українську військову службу перейшов у самому початку його формування в ранзі підполковника Генерального штабу, обіймаючи різні вищі становища в штабах. В 1919 р. бере участь у корпусі генерала Сальського в поході на Київ. Пізніше одержував приділ до Українського Генерального штабу, а звідти до Штабу Дієвої Армії на становище Першого Генерал-Квартирмайстера. На еміграції одержує призначення на Начальника Генерального штабу. (Михайло Садовський. Віктор Кущ. Посмертна згадка // Львівські вісті. Щоденники для дистрикту Галичини. Середа, 13 січня 1943 року. Ч. 6 (426). С. 3).
Народився Віктор Кущ у Запоріжжі, яке в той час мало назву Олександрівськ, де закінчив Олександрівське міське училище. 1900 року добровольцем пішов на військову службу «вольноопрєдєляющимся» 2-го розряду до 15-ї стрілецького полку 4-ї стрілецької бригади в Одесі, а наступного року був зарахований на навчання до Одеського піхотного юнкерського училища. Після його закінчення у званні підпоручика служив у 15-му стрілецькому полку у складі 4-ї стрілецької бригади, брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 років у Маньчжурії.
Згодом, від 1909 року, продовжив навчання у Миколаївській військовій академії у санкт-петербурзі, закінчив її 1912 року. Після випуску був зарахований до Генерального штабу, служив у 60-му Замостському полку в Одесі, де командував ротою. Під час Першої світової війни 1914–1918 років служив штаб-офіцером для доручень штабу 4-го Сибірського армійського корпусу, виконував обов’язки начальника штабу 161-ї та 121-ї піхотних дивізій. У липні 1917 року зазнав контузії й отруєння газами, після чого перебував на лікуванні й відпочинку.
На службу до українських збройних сил Віктор Кущ вступив за часів гетьманування Павла Скоропадського у серпні 1918 року. У війську Української Держави, а згодом і Української Народної Республіки його освіта, службовий і бойовий досвід виявились потрібними на штабній роботі у Генеральному штабі та штабах корпусів і дивізій.
У січні 1919 року Віктор Кущ обійняв посаду начальника організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР, згодом служив начальником розвідки розвідувального відділу штабу Армії УНР та начальником штабів Першого корпусу та Запорізької групи військ Дієвої армії УНР, у Генеральному штабі Армії УНР. Сучасники запам’ятали його як висококваліфікованого, надзвичайно працьовитого, незмінного тактовного та скромного і водночас вимогливого й у разі потреби строгого командира.
Зовсім тоді ще невідомий серед запорожців ген. В. Кущ незабаром викликав до себе довіру й належну пошану. Я ніколи не чув, щоб генерал В. Кущ підвищив голос, зауважуючи підлеглому про його помилки чи невідповідну поведінку. Ген. В. Кущ завжди був рівним, витриманим, але ніколи й нікому не пропускав провини чи нехтування обов’язків без відповідного зауваження, а часом і кари. (Підполковник М. Россіневич. Генерал Віктор Кущ // Нова Україна. 24 січня 1943 року. Ч. 18 (332). С. 4).
Описуючи у «Записках непокірливого» роботу штабу Дієвої армії УНР, підполковник Василь Прохода зауважував, що «цей штаб не був великим і роздутим, як звичайно бували всі штаби. Командуючий армією генерал Михайло Омелянович-Павленко був скромним і не любив великого складу штабових прислужників. Таким же скромним був і начальник штабу полковник генштабу Липко, а ще скромнішим був начальник оперативної управи полковник генштабу Віктор Кущ».
Сам же генерал Михайло Омелянович-Павленко у спогадах зазначав, що полковник Віктор Кущ — «людина методична й залізна в праці». За словами командарма, його начштабу був надзвичайно корисним в оперативній справі й чудово проявив себе на посаді, яка «на ті часи вимагала не тільки технічного знання, але й тонкого чуття й великого службового такту, щоб штабову частину зробити апаратом регулярного чину».
Після поразки Української революції Віктор Кущ впродовж 1921–1924 років перебував у таборах інтернованих українських частин на території Польщі у Тарнові та Каліші. У той час він перейнявся організацією освіти й побуту українських вояків, викладав стратегію на курсах старшин Генерального штабу, які згодом очолив. «Він був … прекрасним педагогом, — згадував підполковник М. Россіневич. — Ми, учні цих курсів, із захопленням слухали його виклади. Наслідки на кінцевих іспитах були блискучі».
Після ліквідації табору в Каліші і створення Української Станиці Віктор Кущ очолив місцеве головне правління, а з 1929 року увійшов до складу Головної управи Українського центрального комітету в Польщі. З 1927 року був начальником Генерального штабу при військовому міністерстві УНР в екзилі.
Беззаперечною заслугою військовика перед Україною на еміграції стала участь у виданні заснованого з ініціативи Симона Петлюри Українським військово-історичним товариством військово-наукового та літературного журналу «Табор». Упродовж 1923–1939 років генерал-хорунжий Віктор Кущ був головним редактором цього часопису, випустивши у світ 37 його випусків. Публікації в «Таборі» є надзвичайно цінними джерелами з історії українського війська й бойових дій доби Перших визвольних змагань. Чимало статей з військової історії України підготував сам Віктор Кущ.
На еміграції ген. В. Кущ перебував у Варшаві. І тут, у чужому для нього оточенні, він працює як редактор українського воєнно-історичного журналу «Табір». Протягом довгих років йому вдається залучити до співробітництва багатьох наших вояків; з них виробилися добрі воєнні публіцисти. На сторінках нашої воєнної преси ми не раз читали статті ген. В. Куща; у них він ґрунтовно висвітлював те чи інше питання нашої воєнної справи. (Підполковник М. Россіневич. Генерал Віктор Кущ // Нова Україна. 24 січня 1943 року. Ч. 18 (332). С. 4)
Видання часопису обірвалося з початком Другої світової війни. В останні роки життя Віктор Кущ зосередився на роботі в Українському допомоговому комітеті, намагаючись у міру сил літньої вже людини підтримувати співвітчизників у роки чергового воєнного лихоліття. Помер генерал-хорунжий 21 листопада 1942 року у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».
«Покійний генерал був добрим вояком, ще ліпшим громадянином і патріотом, який любив безмірно свій край і свою батьківщину та мріяв повсякчасно вернутися на свої катеринославські степи, щоб десь там, у закутках баштану, провести останні роки свого життя. Та не судилося йому, як і багатьом іншим його товаришам по війську. Вічна йому пам’ять і святий спочинок», — такими словами завершив Михайло Садовський посмертну згадку про генерал-хорунжого Армії УНР Віктора Куща.
Ілюстрації з відкритих джерел
