Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
85 років тому, 9 листопада 1938 року, у Хусті відбулися установчі збори Організації народної самооборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) — української воєнізованої організації, створеної з метою підтримання правопорядку та оборони рідного краю від можливої зовнішньої агресії. Діючи в межах чинного законодавства Чехословацької Республіки після надання Закарпаттю автономії у складі цієї держави, «Карпатська Січ» почала формування українських національних збройних сил.
Ціллю товариства є оборона державних і національних інтересів Підкарпатської Руси та плекання оборонного духа в українськім громадянстві того краю, поборювання протидержавної пропаганди та всестороння підтримка правительства Підкарпатської Руси, зокрема для удержування ладу та безпеки. (Зі статуту Організації народної самооборони «Карпатська Січ»).
«Карпатську Січ» заснували активісти національного руху, у межах якого ще від 1920-х років у Підкарпатті функціонували культурно-просвітницькі та протипожежні товариства з метою виховання місцевої молоді в дусі українського патріотизму. Ці організації не мали суто військової спрямованості, однак окремі елементи виховання та підготовки, яку памолодь отримувала під час участі у їхній діяльності, були потенційно важливими й у межах військового вишколу.
Тож під час утворення 9 листопада 1938 року Організації народної самооборони «Карпатська Січ» її засновники могли спертися на міцну основу й розраховувати на численних прихильників. Це давало змогу за підтримки місцевого уряду на чолі з Августином Волошиним взяти виразний курс на формування місцевих українських національних збройних сил, офіційною метою яких була допомога збройним силам Чехословаччини.
Сформована з утвореної у вересні 1938 року «Української національної оборони» на чолі зі Степаном Россохою, «Карпатська Січ» проголосила своєю метою підтримання правопорядку, захист краю від можливої зовнішньої агресії та боротьбу з антиукраїнською протидержавною пропагандою. Ймовірними агресорами, про яких у статуті організації не згадувалось, були насамперед угорці та поляки, які зазіхали на територію Підкарпаття.
— Угорщина, а також Польща не полишали спроб загарбати цю територію. Угорщина прагнула відновити свій тисячолітній кордон по Карпатському перевалу, а поляки мали воєнно-стратегічні інтереси щодо цього краю. Вони вважали, що саме по Карпатській Україні має зійтися кордон між Угорщиною та Польщею, — розповів кандидат історичних наук, лейтенант, офіцер відділу історії воєнної політики України Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України Олександр Пагіря під час тематичної зустрічі «Добровольчі формування Карпатської Січі в боротьбі за незалежність України: минуле і сучасність» в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану.
Від самого створення «Карпатська Січ» мала чітку розгалужену структуру з січовими відділами по всій території Підкарпаття. Місцеві об’єднання організації з окремих сіл об’єднувались у районові команди, які своєю чергою підпорядковувались командам округ.
Керівництво місцевими осередками здійснювали Головна команда й Рада з Хусту, де розташовувався головний штаб ОНОКС. Очолив організацію відомий своєю послідовною проукраїнською позицією громадсько-політичний діяч Дмитро Климпуш, який прибув до Хусту на запрошення Августина Волошина й обійняв посаду Головного команданта «Карпатської Січі».
У межах організації діяли п’ять постійних гарнізонів, в яких здійснювався військовий вишкіл бійців. Інша частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції та прикордонній сторожі, набуваючи практичного досвіду правоохоронної діяльності та захисту кордонів.
1 січня 1939 року було оголошено також про створення Жіночої Січі, яку очолили Стефанія Тисовська та її заступниця Марія Хименець. Членкині Жіночої Січі були розвідницями та медичними сестрами, працювали в радіотелеграфній і телефонній службах, шили чоловічі й жіночі однострої, національні й січові прапори тощо.
15 березня 1939 року, після проголошення незалежності Карпатської України, «Карпатська Січ» стала національною армією цієї української держави. В цьому статусі збройних сил суверенної держави «Карпатська Січ» мужньо й героїчно боронила рідну землю від агресії з боку Угорщини, здійсненої з дозволу нацистської Німеччини.
Гідним продовжувачем славетних традицій ОНОКС став 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська Січ» Сухопутних військ Збройних Сил України. Його історія сягає початку російської агресії проти України — 2014 року, коли було створено окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ». 2015 року підрозділ увійшов до складу ЗСУ, ставши згодом батальйоном у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
Фото з відкритих джерел
