Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
В Україні постать Михайла Фрунзе як радянського військового комісара, голови реввійськради срср, наркома з військових і морських справ, учасника більшовицької окупації УНР підпадає під Закон про Декомунізацію. Відтак, топонімічні назви, що увіковічували цього червоного комісара, зникли з карт України, а його пам’ятники — з українських міст. А в росії та деяких пострадянських країнах його ім’я досі мають установи, військові частини, підприємства, вулиці та площі. Серед іншого, іменем Фрунзе названий культурний центр збройних сил рф. Яку ж насправді «культуру» впроваджував один з основних воєначальників терористичної червоної армії у буремні роки визвольних змагань?
За замах на вбивство двічі був засуджений до страти
Михайло Фрунзе (до 1919 року — Фрунзєе) — син молдованина і росіянки, народився у Бішкеку (через це столиця Киргизстану в радянський час називалася його прізвищем. — Авт.). Захопившись «революційними» ідеями ще під час навчання в гімназії, він уже в 19 років вперше був ув’язнений, а невдовзі став знаним терористом. За замах на вбивство двічі був засуджений до страти, що, на жаль, була замінена на каторжні роботи. Після перебування у Володимирській, Миколаївській та Олександрівській каторжних в’язницях у березні 1914 року його відправили на вічне поселення в село Манзурку Іркутської губернії, звідки в серпні 1915 року, після чергового арешту, він утік у Читу. Згодом із підробленими документами опинився спершу у москві, а потім — у Мінську.
Коли 4 березня 1917 року Михайлов Михайло Олександрович (він же — Фрунзе) був призначений тимчасовим начальником міліції Всеросійського Земського Союзу з охорони порядку в місті Мінську — розпочалася його стрімка військова кар’єра. Вже в ніч з 4 на 5 березня керовані Фрунзе-Михайловим загони «бойових дружин робітників» разом із солдатами частин мінського гарнізону роззброїли поліцію міста, захопили міське поліцейське управління, архівне та розшукове відділення, а також найважливіші державні установи (до речі, нинішній білоруський фюрер лукашенко проголосив 4 березня професійним святом білоруської міліції. — Авт.).
Більшовицька партія використовувала його терористичні методи боротьби
Згодом більшовицька партія використовувала терористичні методи боротьби Фрунзе в Шуї, москві та інших містах. Зокрема, він брав участь у придушенні Ярославського антибільшовицького повстання в липні 1918 року, де загинули близько 1000 мешканців міста.
З лютого 1919 року Фрунзе послідовно очолював кілька більшовицьких армій, що діяли на східному фронті російської громадянської війни проти адмірала Колчака. У березні став командувачем Південної групи цього фронту. За бойові операції проти військ Колчака був нагороджений орденом червоного прапора. З липня 1919 року командував військами Східного фронту, а вже з 15 серпня Фрунзе став командувачем військ Туркестанського фронту.
На цій посаді воював проти незалежних держав середньої Азії. Найзапекліший опір чинила узбецька держава Бухарський емірат, що мала в розпорядженні лише 80000 солдатів, 200 старих гармат і 25 кулеметів.
12 серпня 1920 року Фрунзе привів у бойову готовність 140 тис. піхоти, 50 тис. кінноти, 100 одиниць важкої артилерії, 700 одиниць легкої артилерії, 4120 гармат, 100 бронеавтомобілів, 100 бронепоїздів і 220 літаків. 23 серпня наймані туркменські вершники на чолі з Бешимом Сардаром зайняли ринок Сакор поблизу міста Чарджуя (тепер — Туркменабат. — Авт.). Це стало сигналом до втілення підступних планів більшовиків. Місцеві комуністи зайняли центр Чарджуї, ув’язнили понад сто чиновників та захопили міську скарбницю. Згідно з попередньою домовленістю, цього ж дня «Чарджуйський ревком» звернувся до Туркестанського фронту «від імені всього народу Бухари» за допомогою, хоча в Бухарі ніхто не знав ані про це рішення, ані про події в Чарджуї.
Після того, як Фрунзе отримав звернення про «допомогу», він розділив свої війська на чотири бойові групи, що почали широкомасштабне вторгнення до Бухарської держави. росіяни нещадно грабували Бухару. По столиці з літаків було скинуто 12 тисяч снарядів, зокрема чимало хімічних. Під багнетами червоної армії «мечем і вогнем» за 10 діб була проведена «Бухарська революція», у результаті якої 2 вересня 1920 емірат припинив своє існування. На його території була проголошена Бухарська народна радянська республіка.
У вересні 1920 року Фрунзе призначили командувачем Південного фронту, що діяв проти УНР та армії генерала Врангеля. Він керував діями більшовиків на півдні України, взяттям Перекопу та захопленням Криму.
2 жовтня 1920 року командувач Революційної повстанської армії України Нестор Махно уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з Михайлом Фрунзе. Діючи спільно з більшовиками, під час Перекопсько-Чонгарської операції махновські загони першими форсували Сиваш. Проте відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало переслідування махновців.
23 листопада командувач Кримським корпусом РПАУ Семен Каретник, який розквартирував свій загін біля Євпаторії, отримав наказ Фрунзе покінчити з партизанщиною, реорганізуватися в «нормальні військові з’єднання» і слідувати на Кавказ. Бійці відмовилися виконувати наказ без узгодження із Махном. Каретник і низка інших командирів відправилися у Гуляйполе, інші лишилися в таборі. В ніч на 27 листопада кримський загін, яким тимчасово командував Олексій Марченко, був оточений радянськими частинами. Кинувши обози в Євпаторії, махновці пішли на прорив.
У той час уже відбувалися арешти анархістів по всій Україні (в одному лише Харкові — 500 осіб), а червона армія повсюдно атакувала підрозділи РПАУ. Лише 250 повстанців 7 грудня змогли повернутися до Махна. Каретник був затриманий в Джанкої і разом зі 120 полоненими махновцями привезений в Мелітополь. Там 28 листопада на площі біля собору Олександра Невського йому та іншим командирам урочисто подякували за боротьбу проти білих, а потім за боротьбу із радянською владою розстріляли.
Фрунзе особисто керував кривавою вакханалією у районах діяльності махновців: за його наказом спалювали села, розстрілювали селян, знищували посіви, забирали худобу, отруювали воду в криницях тощо.
Паралельно в Криму під керівництвом Фрунзе розпочалася реєстрація всіх «іноземців» і врангелівських солдатів, після чого почалися розстріли. Людей знищували просто за цими реєстраційними списками. Другий червоний терор 1920–1921 років на півострові набагато перевершив за кількістю жертв перший — 1917–1918 років. Точне число загиблих є предметом палких суперечок істориків і обчислюється в межах від 12 до 150 тисяч осіб.
Керував боротьбою проти українських повстанців
3 грудня 1920 року Фрунзе призначений уповноваженим Реввійськради в Україні і командувачем збройними силами України і Криму, одночасно обраний членом Політбюро ЦК КП(б) У. 6 грудня надійшло доповнення — для боротьби з бандитизмом всі війська внутрішньої служби в Україні передавались під керівництво Фрунзе. Тож саме він керував боротьбою проти українських повстанців. За розгром Повстанської армії Нестора Махна і підрозділів Юрія Тютюнника (другий зимовий похід) Фрунзе нагороджений другим орденом червоного прапора.
Будучи одним із керівників радянської України, він взявся проштовхувати ідею створення Молдавської автономії в її складі, звернувшись до сталіна зі спеціальним листом. Ця автономія, створена 12 жовтня 1924 року, мала стати базою «бессарабських» сепаратистів і плацдармом для майбутнього наступу більшовиків на Королівство Румунія.
У 1924 — 1925 роках, вже перебуваючи в москві, займався реформуванням червоної армії. Серед іншого, розробив військову доктрину, що будувалася на ідеології марксизму.
Але, як це часто буває з різними тоталітарними ватажками, 31 жовтня 1925 року Фрунзе помер у віці 40 років, не приходячи до свідомості, після примусової операції, проведеної за наказом сталіна.
