Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У свої 26 років старший солдат Євгеній Дзина вже досвідчений сапер, прослужив три роки за контрактом у Збройних Силах України, дістав два поранення на Донеччині та знає дорогу до успіху.
На бойовій позиції в Мар’їнці
— Широкомасштабне вторгнення рф зустрів на бойовій позиції в Мар’їнці, — розказує Євгеній. — Наш інженерно-саперний підрозділ ще у вересні 2021-го відрядили до піхоти окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Разом тримали там оборону. Я підписав контракт за рік до першої ротації. Тож за півтора року до широкомасштабного вторгнення росіян встиг опанувати справу справжнього воїна. Проте, як виявляється, на війні є чимало такого, що передбачити просто неможливо.
За його словами, професію сапера він опанував ще 2019-го, коли пройшов відповідну підготовку та став працювати у складі місії з гуманітарного розмінування в рідному Краматорську.
— Десь за два-три тижні до 24 лютого минулого року обстріли противника стали більш чіткими, за териконами було чутно ворожу бронетехніку, а дії ДРГ стали нахабнішими. Тож ми увесь лютий чекали на ворожий наступ. Але про його масштаби тоді ніхто не здогадувався, — пригадує воїн.
Перші серйозні бої з окупантами в Благодатному
У день широкомасштабного вторгнення українські воїни добре чули вибухи в районі Волновахи та навколо неї. Ворог завдав ударів по наших тилах.
— За наказом командира ми перемістилися до Благодатного. Перший бій з окупантами відбувся саме там. Поки одні тримали оборону на околицях населеного пункту, наша група розташувалася в полі. Стали окопуватися, використовуючи властивості рельєфу Донецьких степів, — зауважує армієць.
На думку воїна на псевдо «Сапер», найважчими біля Благодатного виявилися чотири дні: з 11 по 14 березня.
— Ми зустрічали рашистів на підступах до населеного пункту. На той час до нас прибуло чимало мобілізованих із високими званнями. Проте старшими призначали саме старожилів бригади, бо ми краще знали місцевість і всі хитрощі ворога. Поступово наша команда стала одним цілим, і саме в цьому полягав секрет нашого успіху, — вважає воїн ЗСУ.
У ті дні противник атакував українську піхоту за допомогою танків та БМП. Перед кожним нападом працювала ворожа авіація, РСЗВ «Град» та інша артилерія.
Був позаштатним бойовим медиком
— 14 березня противник, зазнавши напередодні поразки, вирішив зайти з тилу. Важко про це казати, але серед нас було багато загиблих і поранених. Та ми трималися, поки були сили. В результаті окупанти відійшли, бо думали, що в нас там цілий батальйон. Адже ми їх подавляли вогнем з різних боків, постійно переміщувалися тощо, — каже «Сапер».
На жаль, того дня уламок від міни 120-мм калібру влучив у правий бік Євгенія.
— У лютому-березні бойових медиків на всіх не вистачало. Я ж під час курсів із гуманітарного розмінування навчився надавати першу меддопомогу. Тож максимально використовував там свої вміння. Коли ворожий метал впився в моє тіло, то відчув теплоту крові. Проте сказав собі, що якщо можу рухатися, то це несмертельно. Прибувши з іншими пораненими до польового шпиталю, я наполіг, щоб мене оглядали останнім, — зауважує захисник України.
Із простріляними ногами допомагав іншим
Після лікування, у квітні 2022-го, мужній воїн повернувся до своїх, які знову розташувалися в Мар’їнці.
За його словами, вони там успішно стримували наступи противника. Адже до того часу надійшло закордонне озброєння, а мобілізовані воїни добре навчилися воювати. Натомість противник сточив свої «зуби» та почав поступово розуміти, що українців не перемогти.
— 7 травня дістав друге поранення, що вирішило мою подальшу долю служби в бойовій бригаді. Так, ми переміщувалися групою між позиціями. Та раптом почала працювати ворожа арта. Серед нас двоє поранених. Як позаштатний медик направився допомагати. Одного постраждалого не змогли врятувати, а іншого — поклали на ноші та швидко доправили в тил, — констатує хлопець.
У цей момент українців став переслідувати розвідувальний дрон. Щойно вони забігли в старий гараж, як пролунав вибух. Уламки 120-мм міни потрапили Євгенію в обидві ноги, ліве плече, обличчя та ще перебили два пальці лівої руки.
— Так близько до смерті, як тоді в Мар’їнці, ще ніколи не був. Час пішов на секунди… Адже став швидко втрачати кров, і турнікети б не допомогли. Рухатися не міг, але ж на мені був ще поранений. Обстріли продовжувалися… Тому дуже близько до нас евакуаційна машина не під’їхала б. Що робити?.. Як зміг перебинтував рани собі та іншим, прийняв знеболюване, доповів про кількість поранених. Отримавши координати точки зустрічі з медиками, відразу вирушили туди з «підбитою командою», — жартує він.
Армієць сам дивується, як він тоді зміг пересуватися із простреленими ногами, та ще й допомагав іншим пораненим. Адже пізніше, вже в госпіталі, він десь три тижні самостійно не ходив.
Мріє про перемогу та побудову власного бізнесу
— Три складні операції мені зробили у Вінниці та Львові. На жаль, кілька дрібних уламків і досі в моєму тілі. А через два перебиті пальці я вже не граю на гітарі. На погоду ж ліве плече не просто ниє, а «кричить» від болю. Але все це дрібниці, бо не всі мої товариші по механізованій бригаді зараз серед живих, — із сумом каже Євгеній.
Згодом на підставі рішенням ВЛК військовослужбовця визнано непридатним до військової служби в бойових частинах. Тому наприкінці 2022-го його переведено до підрозділу охорони одного з РТЦК та СП, розташованого на Харківщині.
— Я ніколи не впадаю у відчай через проблеми. Наприклад, зараз читаю, так би мовити, специфічну літературу. Справа в тому, що моє хобі, яке виникло ще в окопах, полягає у варінні ароматизованих фігурних свічок. Повірте, це дуже цікаво і відволікає від дурних думок. Дуже сподіваюся, що колись, уже після перемоги, моє захоплення стане перспективним бізнесом. Принаймні я знаю правильний шлях до реалізації даного задуму, — насамкінець зауважує старший солдат Євгеній Дзина.
Фото автора та з власного архіву Євгенія Дзини
