Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
20 вересня виповнилось 130 років від дня народження Сергія Єфремова (1893–1966) — відомого українського військового діяча, підполковника Армії УНР та головнокомандувача Національної оборони Карпатської України. Один із когорти організаторів модерного українського війська та борців за незалежність України, він походив зі знаменитої родини Єфремових, яка уславилась науковцями та громадсько-політичними діячами. Сергій Єфремов вписав до родинної історії також і яскраву військову сторінку.
Про постать знаного військовика кореспонденту АрміяInform розповів один із найкращих дослідників Карпатської України, кандидат історичних наук, старший лейтенант, старший офіцер відділу історії воєнної політики України Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України Олександр Пагіря.
— Сергій Федорович Єфремов — один із значущих українських військових діячів ХХ століття. Однак через збіг його імені та прізвища його часом плутають з рідним дядьком, ще більш відомим українським громадсько-політичним діячем — Сергієм Олександровичем Єфремовим (1876–1939). Можна припустити, що велика родина Єфремових визначила світогляд, а разом із тим і долю нашого героя?
— Походження та родинне виховання справді мало велике значення у формуванні особистості Сергія Єфремова. Він народився 20 вересня 1893 року в селі Зеленьків Уманського повіту Київської губернії (нині це Тальнівський район Черкаської області) у родині кандидата природничих наук Університету св. Володимира Федора Єфремова, рідного брата діяча УНР й академіка УАН Сергія Єфремова. Невдовзі сім’я оселилась у Катеринославі (нині — Дніпро), де батько викладав природничі дисципліни в Катеринославському єпархіальному жіночому училищі та в українській приватній гімназії. Батько Сергія Федір Єфремов був активним в українському громадському житті — належав до місцевого осередку «Просвіти».
Названий на честь дядька, Сергій Федорович Єфремов здобув гімназійну освіту, а далі обрав фах військового. 1914 року він закінчив Перше Київське Костянтинівське військове училище, яке 1917 року було перейменоване у Першу українську юнацьку школу імені гетьмана Богдана Хмельницького. Брав участь у Першій світовій війні у складі 87-го Нейшлотського піхотного полку на Північному фронті, згодом був переведений у 271-й піхотний запасний полк у Катеринославі. Тут Сергій Єфремов зустрів Лютневу революцію 1917 року у званні поручника.
— У цей час чимало українців, які служили в російській армії, долучились до творення модерного українського війська, яке мало стати надійною опорою для української держави. Сергій Єфремов також пішов цим шляхом?
— За доби Української Центральної Ради Сергій Єфремов був активним учасником українського військового руху в Катеринославі, його обрали головою Української військової ради Катеринославщини. Саме від її імені він виступав як делегат на Першому та Другому українських з’їздах у Києві в травні та червні 1917 року.
Офіцер С. Ф. Єфремов, що стояв на трибуні на милицях, гаряче закликав до організації українських військових легіонів. Вже тричі поранений, він говорив, що ладен ще хоч би й три рази пролити свою кров за волю України. (Євген Вировий про виступ Сергія Єфремова на Святі Волі, організованому Товариством українських поступовців у Катеринославі 12 березня 1917 року).
Восени 1917 року Сергій Єфремов брав активну участь у суспільно-політичному житті на Катеринославщині. Разом з іншими членами «Просвіти» ініціював з’їзд учителів краю, на якому запропонували перейменувати Катеринослав у Січеслав. На початку грудня 1917 року брав участь у губерніальному з’їзді Селянської спілки.
Слово належить Єфремову. (З’їзд зустрічає його оплесками). Він каже: «Прохаю Вас вислухати мене! Ваші діти вітають Вас зараз і говорять, що їх мета — зорганізуватись у єдине міцне військо, яке буде забезпечувати всі здобутки революції й кістками ляже, а збереже Україну від усякої ганьби». (З виступу Сергія Єфремова на засіданні губерніального з’їзду Селянської спілки).
Наприкінці 1917 року 24-річний поручник був призначений командиром 10-го Гайдамацького полку, створеного з вояків-українців 228-го, 229-го і 271-го запасних полків російської армії. На чолі полку брав участь у вуличних боях в Катеринославі проти червоної гвардії та більшовицьких загонів Володимира Антонова-Овсієнка в січні 1918 року. А після захоплення червоними міста відступив разом із загоном старшин і вояків Гайдамацького полку до станції Знам’янка.
— Подальша доля Сергія Єфремова також була пов’язана зі службою в українському війську?
— З весни 1918 року перебував на службі в Армії УНР, обіймав адміністративні посади в органах військового управління. Зокрема, був помічником начальника 1-го відділу управління персонального складу Головного штабу Армії УНР, згодом — Української Держави. У період Директорії служив старшиною при Військовому міністерстві УНР. У серпні — вересні 1920 року — булавний старшина для доручень при командуванні Армії УНР, підполковник.
У листопаді 1920 року Єфремов був інтернований у Польщі. Разом із сотнями учасників визвольної боротьби переїхав до Праги. 1923 року вступив на службу в чехословацьку армію, де був зарахований у запас у званні капітана (на підставі його служби в російській армії, але не Армії УНР). У міжвоєнний період проживав на Підкарпатській Русі (Закарпаття), що входила до складу Чехословацької Республіки.
— Доба між світовими війнами стала непростим і водночас важливим періодом історії українського національно-визвольного та націоналістичного руху, головною метою якого було відновлення української державності. Як склалась у цей час доля Сергія Єфремова?
— Ім’я Сергія Єфремова знову виринає на поверхню у 1938 року, коли уряд Чехословаччини надав автономію Підкарпатській Русі (Карпатській Україні). На початку 1939 року він увійшов до складу військового штабу Карпатської Січі, де 6 лютого 1939 року наказом ч. 25 був підвищений у званні до полковника. Після проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року міністр оборони Степан Клочурак своїм першим наказом призначив полковника Сергія Єфремова командантом Національної оборони Карпатської України — збройних сил цієї держави. На цій посаді він був відповідальний за організацію оборони Карпатської України проти угорських військ, які з дозволу нацистської Німеччини ще вранці 14 березня 1939 року розпочали широкомасштабне вторгнення на територію краю.
Карпатська Січ стала осердям для формування збройних сил Карпатської України, до яких також увійшли добровольці та українці з чехословацького війська. У зв’язку з критичною ситуацією в державі, вночі 15 березня 1939 року командант Національної оборони полковник Сергій Єфремов оголосив по радіо звернення до населення Карпатської України, яке передавалось кожні пів години:
Народе Карпатської України! Українці й Українки! Ганебний напад наших віковічних ворогів став фактом: мадяри перейшли вночі наші кордони й провадять наступ, щоб знову накинути ярмо на нашу Батьківщину. Уряд Карпатської України видав наказ створити українську армію, якої січовики й січовички стають ядром. Мене влада призначила Командантом Національної Оборони. Нас чекає нерівна своєю силою і зброєю боротьба з напасником, але заховаймо спокій і негайно ставмо чоло ворогові. Імовірно, що багатьом з нас доведеться полягти в цій нерівній боротьбі, але смерть поляглих буде історичним прикладом для майбутнього покоління українського народу. Вихований таким прикладом, наш нарід стане колись увесь до могутнього здвигу, до боротьби за свою Соборну Державу. І тоді — здобуде її. Утримувати лад і порядок! Ніхто не сміє ширити панічних вісток! Зрадників Батьківщини та ворожих агентів негайно затримувати та передавати до найближчої січової команди. На нас дивиться цілий український нарід, а може й світ, а через те — до бою в обороні своїх прав! Будьте відважні в бою, але й обережні, бо життя кожного з вас дороге нашій спільній матері — Батьківщині. Шкода, неймовірна шкода кожної краплі крові, непотрібно пролятої … За Батьківщину, за її волю! Слава Україні!
— У зверненні, яке ви зацитували, відчувається певний фаталізм, приреченість…
— У зверненні справді прочитувалася безнадійність становища Карпатської України та її оборонців, більшість з яких мала полягти в нерівній боротьбі з ворогом. Українське командування в Хусті було свідоме великих жертв під час опору угорській агресії. Як згодом зазначав полковник Єфремов, «керуючи операціями, ми могли мати тільки одну мету: показати цілому світові, що українці вміють завзято боронити свою свободу й державність».
За його оцінками, лише 15 березня 1939 року до команд Національної оборони зголосилось приблизно 2–3 тисячі осіб, серед яких селяни, гімназисти і семінаристи, січовики, українці з чехословацької армії, прикордонної охорони, фінансової сторожі та жандармерії.
— Події тоді розвивались стрімко. Яку роль у них відіграв Сергій Єфремов?
— Увечері 15 березня 1939 року полковник Сергій Єфремов доповів президенту Августину Волошину про бої січовиків із наступаючими угорськими військами на фронті, наголосивши на відсутності достатніх сил і засобів для захисту столиці. У результаті наради було ухвалено рішення розпочати негайну евакуацію державних установ з Хуста, а головним силам Національної оборони відступати через Тячево до Великого Бичкова для організації нової лінії оборони в горах. Тим часом уряд Карпатської України разом із президентом Августином Волошиним мали дипломатичними засобами домогтися припинення бойових дій на території краю.
Спочатку уряд не планував емігрувати за кордон, а хотів перенести свій осідок до Великого Бичкова, куди планувало також перебратися командування Національної оборони. Була сформована головна колона Карпатської Січі для відступу в гори на чолі з полковником Єфремовим та начальником генерального штабу полковником Михайлом Колодзінським («Гузаром»).
Попередньо планувалося, що, відступивши до Великого Бичкова, основні сили січовиків сформують лінію оборони в населених пунктах Тересва — Терново — Дубове — Брустури, а в разі швидкого наступу угорських військ відійдуть на схід у трикутник Рахів — Ясіня — Богдан, де зможуть певний час чинити збройний опір угорським військам, спираючись на підтримку національно свідомого гуцульського населення. Є підстави вважати, що командування Національної оборони готувалось розгорнути збройний повстанський рух на Закарпатті, плануючи поступово перекидати сюди кадри із Галичини та Волині та роздмухуючи полум’я української партизанського спротиву проти угорських окупантів.
Відступаючи на Тячів, командування головної групи січовиків не знало про те, що ще вранці 16 березня 1939 р. місцеві угорські елементи, озброєні відступаючими чехословацькими військами, за підтримки угорських національних рад встановили контроль над Тячевим, Раховим, Ясіням і Солотвином, а пізніше в їхніх руках опинилися також Великий Бичків і Кваси. Внаслідок цього увесь тил Карпатської Січі на лінії від Хуста до Ясіні опинився в руках угорських іррегулярних збройних формувань.
Сергій Єфремов разом із групою старшин одним із останніх покинув Хуст о 15 год. 15 хв. 16 березня 1939 року, менш ніж за годину до вступу угорських військ у столицю Карпатської України. Перед цим він передав командування Національною обороною своєму заступнику, начальнику генерального штабу полковнику Михайлу Колодзінському, який відступав із захисниками в гори, де й загинув у бою.
— Як склалась подальша доля Сергія Єфремова?
— 16 березня 1939 року разом з іншими членами уряду Карпатської України та групою біженців Сергій Єфремов перейшов у Румунію, згодом переїхав у Руський Керестур, Югославія. У серпні 1939 року переселився у східну Словаччину. З 1 вересня 1939 року вступив на службу до словацької армії у звані капітана, підвищений до майора в 1941 році. Проходив службу в господарському відділі Міністерства оборони Словаччини до 1943 року.
Після Другої світової війни Сергій Єфремов емігрував до США. Написав спогади про бойові дії в Карпатській Україні, які є важливим історичним джерелом. Займався громадською діяльністю — був членом Об’єднання колишніх вояків-українців в Америці.
читайте також:
На еміграції Сергія Єфремова було підвищено до звання генерал-хорунжого Армії УНР, він був нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Був також кавалером словацьких військових нагород — Хреста 3-го класу, Хреста опору І ступеня, Хреста світової війни ІІІ ступеня та Пам’ятного Хреста ІІІ ступеня.
Помер Сергій Єфремов 18 грудня 1966 року і був похований на українському цвинтарі Св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку.
Ілюстрації з відкритих джерел
Цитати наведено за виданнями: Єфремов С. Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні. Ужгород, 2009; Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії УНР — уродженців Черкащини. Дрогобич, 2009.
