У Маневицькому районному суді Волинської області винесли вирок адміністратору популярної Viber-спільноти, який протягом майже року інформував тисячі підписників про місця проведення…
Рік тому, 13 липня, у Старокостянтинові 7 діток від 5 до 12 років створили блокпост на вулиці Свободи, аби своїм фронтом допомогти коштами й підтримати українців, які стали на захист Батьківщини від російського окупанта після його широкомасштабного вторгнення. Лише за перший місяць «служби» команда у складі Олі Савчук, Матвія та Поліни Іванюків, Єгора Богуславського, Емілії Бондар, Владислава Фоміна і Платона Носова зібрали більше як 20 тисяч гривень.
— Усе починалося як гра. Діти зорганізувались, виставили блокпост, на гофрованому картоні намалювали фарбою знак STOP і плакат «На ЗСУ!», спиняли машини, вітались «Слава Україні!», отримували у відповідь «Героям Слава!» і просили назвати пароль. Команду дітей назвали «Свободівці» через нашу вулицю, наразі в ФБ у нас однойменна група для комунікації. Звісно, що зорганізувались наші чада під батьківським контролем, адже безпека на вулиці, де в обидва боки рухається автомобільний транспорт, це питання життя й здоров’я дітей, — пригадує той день Вікторія Бондар, мама дівчинки Емілії з команди малих волонтерів. — Пароль вони міняли щодня, здебільшого це була «Нісенітниця», «Паляниця» або «Укрзалізниця» — наші, українські слова, які неможливо вимовити росіянцям. Мешканці вулиці Свободи теж із цікавістю сприйняли додатковий пункт пропуску на дорозі, а особливо — такий патріотичний потяг дітей зібрати копійчину для наших воїнів на фронт. В обмін на правильний пароль діти пригощали водіїв і пасажирів цукерками, співали їм українських пісень, жваво, по-дорослому вели бесіду й давали дозвіл на проїзд.
… Я найстарша в команді, та всі ми від 5 до 12 років розуміємо нашу мету
Найстарша з дівчат у команді волонтерів 12-річна Оля Савчук. Вона каже, що і до липня 2022 року часто донатила на ЗСУ, доєднувалась до плетіння маскувальних сіток разом з меншим братом, подругами, з мамою.
— На тому блокпосту ми простояли трохи понад місяць. Уже на Спаса і Маковея ми заробляли на донати власними виробами: ярмаркували прапорцями, плетінням браслетів, паперовими та пластиліновими ангеликами, патріотичними картинами з бісеру, листівками тощо. Потім додали до свого асортименту домашню випічку: пиріжки, кекси, печиво, пампушки, тістечка. Все робили з батьками власноруч — тісто місили, форми викладали, прикрашали, посипали, розмальовували. У релігійні чи державні свята, на День ЗС України, День волонтера, Міжнародний день матері чи Різдво, Великдень або День Конституції — ми анонсуємо через місцеві газети, радіо та соцмережі і власні сторінки у них, що проводитимемо ярмарок у Будинку офіцерів чи в торговому центрі, збиратимемо гроші на ЗС України. Люди нас уже знають, відгукуються, приходять, купують наш крам, часто буває, що замовлення роблять наперед. Я найстарша в команді, та всі ми від 5 до 12 років розуміємо нашу мету — не заробити, аби розбагатіти, в жодному разі, ми радіємо й щасливі, коли передаємо торбинку з грошима нашому Сергієві Петровичу, а він уже знає кому, скільки й чого потрібно, у нього щотижня бус на фронт до наших воїнів їздить! — каже Оля й додає, що їхня сила в підтримці батьків, які часто самі як діти: і на блокпосту стоять, і з ніг до голови в борошно вимащені, коли пиріжки печуть на наш мініярмарок!
Ці діти обов’язково виростуть справжніми патріотами
Сергій Петрович — ветеран російсько-української війни, учасник АТО/ООС, донедавна наш колега, військовий журналіст, а нині підполковник у відставці Сергій Жмурко. Він головує в громадському об’єднанні «Учасники АТО міста Старокостянтинова». Про потреби земляків з багатьох підрозділів Сил оборони України знає з перших вуст, з передової, допомагає воїнам і координує різні напрямки роботи із сім’ями захисників, поранених і загиблих героїв.
— Нещодавно минуло 500 днів, відтоді як Україна зазнала зухвалої, відкритої атаки від росії. Світ не вірив, але ми вистояли, ми боремось і ми переможемо. Головний наш стимул у боротьбі за перемогу — захист своєї землі, своєї країни й боротьба за мирне майбутнє наших дітей та онуків! — стверджує Сергій Жмурко. — Рік тому вони жартома, граючись, створили дитячий блокпост. Погодьтеся, це не ті ігри, в які грали ми з вами і їхнє попереднє покоління — мами з татами! Утім, саме ці діти, які кожну зароблену колядками, ярмаркуваннням чи на блокпосту копійку віддають на потреби наших воїнів, які ТАМ тримають мирне наше небо ТУТ. Вони обов’язково виростуть справжніми патріотами і хорошими людьми — це правда. Іноді вони отримують у відповідь на свої листівки з підписами замовлення просто від воїнів з фронту. За добро й силу дитячих оберегів військовослужбовці одного з батальйонів окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» передали цим дітям український прапор із вдячними, сердечними підписами. Вони співпрацюють не лише з нами. Коли мешканці Херсонщини потерпали від паводка внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС, діти швиденько приєднались до заклику про допомогу від об’єднання волонтерів «Захист». Вони оперативно розгорнули знову свій блокпост на Свободи й за півтора дня передали кругленьку суму коштів на потреби херсонців. Цих дітей не треба заохочувати до дій, вони самі проявляють ініціативу, штовхають цікаві ідеї, вигадують креативні заходи для збору коштів нашим воїнам.
Ніч на 24 лютого не забудемо ніколи!..
Анастасія Богуславська вже півтора десятка років працює в Гарнізонному будинку офіцерів і є мамою одного з хлопців з команди волонтерів — Єгора. Вона, пригадуючи 24 лютого 2022 року, розповіла про те, що ніколи не забуде: страх за життя дитини й ненависть до окупантів.
— Наше невеличке місто одним із перших зазнало ракетного удару вночі 24 лютого 2022 року. Я ніколи не забуду ту мить! Нерозуміння того, що сталося, переляк, страх, злість, ненависть до ворога — все змішалося в єдине. Мій Єгор трохи налякався, але не заплакав. До гулу реактивних літаків ми звиклі всі від народження, та до вибухів ракет, коли під тобою трясеться підлога, дрижать стіни й відчиняються балконні двері — то трохи інше! — переповідає спогади від початку великої війни Анастасія Богуславська. — Не лише наші семеро малих волонтерів, усі діти в Україні за цей рік подорослішали на років 5-7! Війна не обійшла жодної сім’ї, родини. З 2014 року Україна втратила багато своїх найкращих синів і досі втрачає. Ми, як батьки, пишаємося своїми дітьми, і водночас нам страшно, що вони у зовсім малому віці знають про війну і смерті не з книжок, бо є свідками цієї великої трагедії. Водночас ми горді, що наші хлопчики й дівчатка у свої 5 чи 12 років вже є волонтерами і свідомо допомагають воїнам-захисникам боронити Україну від російської чорної навали. Цим дітям вже не треба буде пояснювати, в якій стороні і де наш одвічний ворог, — впевнена Анастасія.
…На броньовику, з посвідченнями волонтерів
Батьки пишаються своїми дітьми. Нещодавно командир бригади тактичної авіації імені Петра Франка справжній, бойовий і відважний військовий льотчик Євген Булацик особисто приїхав до дітей на броньовику (бойовій розвідувальній дозорній машині. — Авт.), аби подарувати прапор бригади, подякувати зовсім юним патріотам за таку активну волонтерську діяльність, покатати їх на броні містом і дати приміряти хлопцям та дівчатам свій льотний захисний шолом.
А як же ж волонтери, і без відповідних дозвільних документів?
Їхній друг і наставник Сергій Жмурко це питання також вирішив кардинально, він вручив персональні, з печаткою ГО «Учасники АТО міста Старокостянтинова» та фотографією кожного і кожної, справжні посвідчення волонтерів, а батьків нагородив іменними подяками.
Діти всі в один голос кажуть, що допомагатимуть Збройним Силам України до великої української перемоги над російськими окупантами. А коли з війни наші герої повернуться, то збиратимуть кошти на їхню реабілітацію. Дарма, що не всі діти вимовили це слово з першого разу, головне, що ідеї правильні, а думки світлі!
Разом до перемоги, Слава Україні, Слава її героям!
Фото надали батьки команди «Свободівців».
