Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Сьогодні, 8 серпня, виповнюється 11 років із початку п’ятиденної російсько-грузинської війни 2008-го, епіцентром якої стало збройне протистояння влади з сепаратистським рухом у грузинському регіоні Південна Осетія. У військових діях проти суверенної Грузії, крім незаконних збройних формувань, підтримуваних Кремлем, брали участь і регулярні частини армії РФ. Попри швидкоплинність, ця війна мала далекосяжні наслідки – для Південного Кавказу, Росії, Заходу і України.
Окупант зупинився під Тбілісі
У ніч на 8 серпня 2008 року Грузія заявила про обстріл грузинських сіл з боку південноосетинських бойовиків і декілька провокацій проти офіційної влади. У Тбілісі вирішили відновити конституційний лад у самопроголошеній республіці. Грузинська армія здійснила наступ та зайняла більшу частину Цхінвалі – головного міста Південної Осетії. Натомість Москва, яка не змирилася з поразкою сепаратистів, оголошує про початок «операції з примушення до миру» в зоні конфлікту. До Грузії вдерлись російські війська. Війна велася з повітря, моря й на суходолі. Артилерія агресора накривала місцеві міста, військові бази та об’єкти цивільної інфраструктури. Спецпризначенці, авіація й морська піхота країни-окупанта зайняли головний порт Грузії – Поті, знищивши на рейді всі грузинські військові катери та кораблі. Переважаючі сили загарбника вийшли за межі невизнаної Південної Осетії й зупинилися неподалік Тбілісі.
«Незалежність» по-російськи…
Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участю міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню. Президент Саакашвілі підписав план перемир’я, запропонований Євросоюзом. Згідно з укладеними угодами, вивід військ інтервента з грузинської території мав закінчитися до 1 жовтня 2008 року. Однак навіть через одинадцять років Кремль так і не вивів свої війська. Навпаки створив на окупованому терені власні військові бази…
26 серпня 2008-го Росія визнала «незалежність» Абхазії та Південної Осетії. Тоді кремлівське рішення підтримали Венесуела, Сирія, Нікарагуа. У вересні того ж року Грузія розірвала дипломатичні відносини з РФ. Зухвала агресія Москви проти Тбілісі стала показовою демонстрацією світовій спільноті, що Кремль більше не збирається жити за правилами добросусідства й поважати міжнародне право. Росія не понесла відповідальності за скоєне.
«Колючий» кордон: без надії на повернення
Відповідно до даних ООН, із початку бойових дій в регіоні понад 118 тис. грузинів стали біженцями. Більшість людей покинули оселі без надії на повернення. У 2011 році Росія зміцнила кордони, встановивши уздовж широких просік огорожі й колючий дріт. Грузини повинні триматися від кордону на відстані не менше ніж 200 метрів, інакше вони ризикують бути викраденими чи потрапити під арешт. Тож комунікація жителів прикордонних регіонів звелася до мінімуму, а між грузинським керівництвом і так званою владою Південної Осетії й Абхазії практично немає зв’язку. Грузія отримала заморожений військовий конфлікт, наслідки якого не береться спрогнозувати ніхто.
«Мовчазний» захід…
П’ятиденна війна забрала сотні життів і позбавила даху над головою тисячі людей. Вона стала першою на пострадянському просторі, де Росія відкрито напала на сусідню країну. Україна, Польща й країни Балтії підтримали грузинський народ, вимагаючи жорсткої реакції Євросоюзу. 12 серпня 2008-го під час поїздки до Тбілісі тодішній польський президент Лєх Качинський сказав: «Ми чудово знаємо: нині Грузія, завтра Україна, післязавтра країни Балтії, а потім, можливо, прийде час на мою країну – Польщу». На жаль, його слова про Україну, які згодом виявилися пророчими, дехто тоді сприйняв із посмішкою…
Втручатися в російсько-грузинський збройний конфлікт країни Заходу не стали, вдаючи, що нічого особливого не відбулося. Світові лідери далі політичних заяв про засудження кремлівської агресії не пішли. Реакція західного світу або, точніше, її відсутність – один із ключових чинників подій, що відбулися.
…Утім уроки збройного конфлікту добре засвоїло керівництво Росії, зокрема Владімір Путін. Окупувавши частину Грузії, Кремль усвідомив: у нього розв’язані руки на пострадянському просторі. Як наслідок – безкарність проклала шлях подальшої атаки на Україну. У 2014-му наступною жертвою стала наша держава. Ми отримали анексію Криму та війну на Донбасі, яка триває п’ять років поспіль.
Нині Україну підтримує весь цивілізований світ. Проти країни-агресора діють серйозні санкції. Ми відродили і зміцнили героїчну армію. І, найголовніше: українці, грузини й наші союзники тепер чітко усвідомлюють – хто друг, а хто ворог. Тож віримо: перемога над агресором стане реальністю. І для України, і звісно ж, для Грузії.
