Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
Сьогодні, 15 травня, виповнюється рік від дня створення Центру досліджень трофейного та перспективного озброєння та військової техніки, серед основних завдань якого — вивчення ворожої зброї для опрацювання заходів протидії, передових конструктивних та технологічних рішень у трофейних зразках, а також формування інформаційної бази застосування заборонених засобів ведення війни під час збройної агресії проти України.
Про рік роботи Центру, його здобутки й перспективи кореспонденту АрміяInform розповів начальник ЦДТПОВТ полковник Сергій Бачурін.
Довідково. Сергій Бачурін — кадровий офіцер, під час АТО/ООС у період з 2015-го по 2017 рік виконував завдання на різних посадах на території Донецької й Луганської областей. Пропозицію очолити Центр отримав у першій декаді травня 2022 року.
— Як виникла ідея створення вашого Центру, що до цього спонукало?
— У ході бойових зіткнень на передньому краї та з силами ССО в тилу противника, при спробі форсувати водні перешкоди, при підриві на мінно-вибухових загородженнях та й просто від активних дій місцевого населення ворог втрачав різноманітні зразки ОВТ. На кінець квітня 2022 року у Збройних Силах України нараховувалося близько 800 одиниць трофейного озброєння, близько 100 одиниць становили інтерес для вивчення технологій їх розроблення й виробництва. Цифра, яку я назвав, стосувалася лише Збройних Сил України. Кількість трофейних зразків ОВТ у частинах та підрозділах інших складових Сектору безпеки і оборони України була нам невідома.
Одна частина ОВТ була придатною до використання проти противника. Інша підлягала ремонту, була об’єктом для вивчення конструктивних і технологічних рішень для подальшого їх використання під час розроблення перспективних зразків ОВТ для потреб Збройних Сил України. Частина навіть після руйнування становила науковий інтерес для встановлення факту застосування заборонених зразків озброєння та збору доказової бази щодо порушень російською федерацією норм міжнародного гуманітарного права та скоєння злочинів на території України. Яким чином і хто мав цим займатися?
На виконання рішення Міністра оборони України з метою вивчення новітніх технічних рішень і технологій, реалізованих у трофейних зразках ОВТ, були створені робочі групи з представників наукових установ, ВВНЗ, Збройних Сил України для вивчення трофейного ОВТ різних видів ЗС і родів військ. Досить щільно опікувався цим питанням і начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Шаптала. Діяльність цих груп потребувала координації та організаційного забезпечення.
За досвідом їхньої роботи та з усвідомленням масштабу і обсягу роботи, відповідно до директиви Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного і був створений Центр досліджень трофейного та перспективного озброєння та військової техніки.
— Сергію Миколайовичу, перші зразки трофейного озброєння, наскільки складно було їх діставати?
— Інформація щодо місця перебування трофейних зразків ОВТ отримується під час проведення технічної розвідки в районах ведення бойових дій; захоплення трофейного ОВТ противника розвідувальними підрозділами; у разі добровільної здачі військовослужбовцями противника зразків ОВТ за обіцяну винагороду. Також здійснюється залучення місцевого населення (об’єднаних територіальних громад. — Авт.) до надання інформації про місце перебування трофейного ОВТ. Частину інформації ми отримуємо від спеціальних інформаційних центрів зі збору інформації про пошкоджене та кинуте трофейне ОВТ обласних (районних) військових адміністрацій.
Звісно, Центр здійснює моніторинг засобів масової інформації та інтернет-ресурсів і у такий спосіб ми отримуємо багато цінної інформації. Наприклад, ми дізналися про неушкоджений БПЛА «Орлан-10», виявлений патрулем Національної поліції України поблизу Вишгорода. Періодично звітують нам і інші суб’єкти сил безпеки і оборони.
Це дозволяє тримати розвиток ситуації під контролем та отримувати ті зразки, які для нас є цікавими. Деякі зразки виловлювали в Чорному морі після їх ураження силами протиповітряної оборони. Два трофейні танки діставали з шестиметрової глибини з річки Десна в Чернігівській області.
Частина зразків отримана з місць дислокації російських підрозділів на звільнених територіях у Харківській та Херсонській областях. Часто така технічна розвідка досить небезпечна, адже багато таких локацій ретельно заміновані противником. Доводиться працювати із саперами. Самі офіцери Центру також проходять протимінну підготовку для роботи в таких умовах.
Отримувати цікаві з технологічної точки зору зразки завжди важко. Географія — вся Україна. Час роботи — цілодобово.
— За час роботи Центру ваші спеціалісти, напевне, розгадали чимало своєрідних технічних ребусів у ворожій техніці. Якими профільними роботами ви найбільше пишаєтесь?
— Так, ребусів у ворожій техніці дійсно вистачає. Звісно, у відкритій пресі ми не будемо розповідати про найбільші наші досягнення. Проте ми працюємо практично по повному спектру ворожої зброї. Варто зазначити, що є галузі, де російська федерація має значні напрацювання. Це виробництво боєприпасів до стрілецької зброї з підвищеною бронебійністю, виробництво реактивних протитанкових гранат, напрацювання у галузі боєприпасів об’ємного вибуху, засоби радіоелектронної боротьби. Постійне змагання іде між російськими БПЛА та засобами протидії.
А серед того, що понад усе вразило, так це, напевне, дослідження їхнього «знаменитого» танка Т-90. Трофейні зразки вже є на озброєнні наших підрозділів. Він називається у них «владімір», і ми розуміємо, чому так (сміється. — Авт.). І коли ми його дослідили, зрозуміли, що фактично цей танк нічим не відрізняється від Т-72. Система управління, засоби зв’язку іноземного виробництва, запчастини — імпортовані росією. Після того як ми оприлюднили свої висновки й ця інформація отримала широкий розголос далеко за межами України, чимало закордонних компаній, які укладали договори з рф на поставки Т-90, швидко поскасовували угоди з росією.
І ми, як ніхто інший, прекрасно розуміємо, чому це відбулося. Адже наші офіцери аргументовано виступили з приводу «начиння» цього танка, показали доказову базу, що це далеко не найкращий танк у світі. Це просто така собі купа дещо облагородженого металу. Ворогу мати щось краще після наслідків дії західних санкцій просто неможливо. Анулювання контрактів для рф означає втрату мільярдів доларів. Ці гроші не підуть на озброєння російського війська, а значить — не будуть вбивати наших воїнів на полі бою, наших громадян, не будуть руйнувати нашу країну. Здається, непоганий результат нашої діяльності.
— Вороже військо хизується своєю «суперзброєю». Утім, ваші спеціалісти неодноразово оприлюднювали такі факти, як недолугість і відсталість у технічному плані оборонного потенціалу рф. Напевне, під час досліджень захопленої техніки та озброєння траплялись випадки, які можна назвати ледь не кумедними, коли росіяни застосовували такі собі «дідівські» технології. Чи не поділитесь подібними ситуаціями?
— Більша частина «новітньої суперзброї» є розробками та модернізацією зброї радянських часів. Це стосується майже всього. Від крилатих ракет, літаків, ракетного озброєння до стрілецької зброї та спорядження військовослужбовця.
Кумедні зразки з дідівськими технологіями теж траплялися. Серед трофейного спорядження та засобів захисту були, наприклад, шоломи сталеві СШ-68 із сучасними чохлами (каверами), які лише на перший погляд здаються сучасними, проте не забезпечують захист від кулі.
Мабуть, усі вже вдосталь посміялися над так званими мангалами на танках та інших бронеоб’єктах. Їхня ефективність проти сучасних боєприпасів сумнівна.
— Крім трофейного озброєння, ваш Центр здійснює технічну підтримку обслуговування й ремонту зразків озброєння, які надходять нашим Силам оборони від західних партнерів. У чому особливість цієї діяльності?
— Цей напрямок нашої роботи був детально конкретизований ще наприкінці минулого року Головнокомандувачем ЗСУ генералом Валерієм Залужним. Адже з деякими зразками, які надходили в нашу країну в рамках технічної допомоги, ми мали проблеми. Передусім це стосувалося їхнього ремонту й відновлення, браку запасних частин до них. Це стосується головним чином того озброєння і військової техніки, які свого часу були зняті з озброєння в арміях цих держав, але були там на довгостроковому зберіганні й були передані Україні.
Перед нами було поставлене завдання забезпечити наші ремонтні служби відповідною технічною документацією для обслуговування іноземної техніки й озброєння. Стосувалось це й визначення потреби в постачанні необхідних запасних частин. Для виконання цього завдання ми співпрацюємо з різними військовими й цивільними службами, починаючи від Командування Сил логістики до наших військових дипломатів у закордонних представництвах, іноземними розробниками та поставниками зброї.
Зараз ця співпраця є більш масштабною. Пріоритетами спочатку було артилерійське озброєння й засоби ППО. Далі ми розгорнули роботи щодо автомобільної та бронетехніки. Наші офіцери працюють не лише в самому Центрі, а й у районах бойових дій, щоб, вивчаючи техніку й озброєння, якомога швидше надавати безпосередню допомогу нашим логістичним підрозділам, що обслуговують зброю. Це набагато пришвидшує повернення цієї техніки у війська, адже її непотрібно транспортувати для дрібного ремонту та обслуговування у якісь спеціалізовані іноземні майстерні.
— Сергію Миколайовичу, одне з провідних завдань у роботі вашого Центру визначене у його назві: «дослідження перспективного озброєння». Тобто сприяння підприємствам вітчизняного ВПК в отриманні цікавих і корисних новацій. Чи вдається вам реалізовувати такі завдання і в яких напрямках були найбільш корисні напрацювання?
— Поряд з іншими організаціями ми беремо участь у визначенні вимог до майбутньої зброї. У цьому процесі ми опираємося на дослідження перспективних розробок як у росії, так і за кордоном загалом.
Наші фахівці працюють у тісній кооперації з підприємствами ДК «Укроборонпром» та іншими підприємствами-виробниками зброї та спорядження. Сподіваюся, що наші дослідження будуть використані для розроблення перспективного озброєння в Україні.
— Головна цінність кожного наукового колективу — це кадри. Як ви підбирали фахівців і з яких підрозділів вони до вас прийшли?
— Збройні Сили України є доволі компактним формуванням у тому сенсі, що офіцер зі значним досвідом служби знає багатьох колег, з якими він разом проходив службу чи брав участь у бойових діях у складі тимчасових формувань у ході Антитерористичної операції чи операції Об’єднаних сил.
Тому керівна ланка підбиралася через особисті контакти, з огляду на досвід служби, професійну підготовку, набуті під час служби компетенції. Кожен керівник, будучи спеціалістом у своїй галузі, знав інших фахівців з напрямку досліджень. Такий мережевий принцип формування добре себе зарекомендував. Хочу сказати, що саме так формувалися добровольчі підрозділи, підрозділи територіальної оборони. Перехід до мережевих принципів у справі ведення війни — це те, що відрізняє українців загалом від росіян. Кажуть, що ми індивідуалісти… Брехня! Як тільки виникає небезпека, українці перетворюються на мурашник, де кожен чітко знає свої функції. Хтось воює, інший займається ремонтом, третій волонтерить, усі інші — від бабусь до дітей — постачають інформацію. Така картина чітко відрізняється від того, як воюють росіяни, які кроку не можуть ступити без команди зверху.
Понад 80 % наших військовослужбовців брали участь у бойових діях. Тому й можуть формувати заходи з протидії йому, розуміють його конструктивні особливості та переваги. 20 % особового складу нагороджені державними нагородами та відомчими відзнаками. У Центрі проходять службу вісім кандидатів наук з різних напрямків. Особливо цінними співробітниками для нас є кандидати технічних наук, які працювали з оборонною технікою наших Збройних Сил, у наукових установах Міністерства оборони нашої держави, Генштабі, мали досвід вивчення і модернізації озброєння. Колектив дружний і здатний виконати поставлені нам завдання.
— І наприкінці, що б ви хотіли побажати своєму колективу?
— Звісно, наснаги для продовження нашої наполегливої праці! Мирного неба для наших дітей і сімей. А всій Україні — Перемоги! Нашою діяльністю ми будемо наближати її з повною віддачею.
