Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 23 травня 2025 року Президент України присвоїв 38 окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних…
Широкомасштабне вторгнення росії в Україну він зустрів на бойовій позиції під Мар’їнкою на Донеччині. Хоча окупанти й до цього постійно завдавали ударів по його опорнику, але з 24 лютого 2022-го їхній натиск збільшився в рази. Саме там армієць дістав два бойових поранення, але продовжував битися з ворогами, поки дозволяло здоров’я.
Сьогодні сержант Дмитро Тарасов на псевдо «Старий» служить у одному із районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, розташованого на Харківщині. Проте з літа 2016-го і до кінця минулого року він бився з ворогами в складі підрозділу окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. І саме через серйозні поранення йому довелося поміняти місце служби.
Начальник відділу зв’язку РТЦК та СП сержант Дмитро Тарасов
— Удень я виконую завдання на посаді начальника відділення зв’язку РТЦК та СП, а вночі — сниться, як в бою командую своїм механізованим відділенням, — говорить військовослужбовець. — Мене всього переповнює ненависть до окупантів. На лівій нозі аж чотири шрами від потраплянь ворожих уламків. На сліди від опіків я вже не зважаю. Та найбільше турбують головні болі через дві контузії, після яких став ще й погано бачити та чути на праве вухо. Проте, хоч зараз готовий рвати ворогів на шматки за Україну та своїх полеглих побратимів.
Біля Світлодарської дуги навчилися «заспокоювати» окупантів
56-річний уродженець Харківщини після закінчення технікуму та цивільного вишу працював в одному з дослідних інститутів та на Балаклійському підприємстві оборонно-промислового комплексу. Окрім цього, певний час збирав різні меблі на приватному підприємстві.
— Улітку 2016-го якось зайшов по документи до свого районного військкомату. Там саме формувалася команда з контрактників. У коридорі поспілкувався з деякими патріотами. Потім я не спав дві ночі та теж вирішив піти захищати Україну. Свого часу відслужив строкову, був сержантом. Беручи до уваги мій військовий досвід та лідерські якості, мене направили до бойової бригади на посаду командира мехвідділення, — розповів Дмитро Олексійович.
Його перша ротація на фронт пройшла на позиції біля Світлодарської дуги.
— Цей район не раз згадувався в щоденних зведеннях. Ми не дозволяли ворогам панувати на полі бою. На сотні їхніх пострілів, відповідали кількома, але точно по цілях. Окупанти першими відкривали вогонь по нас і… помирали, — пригадав армієць на псевдо «Старий».
Кожний командирський крок ретельно зважує
Після Світлодарської дуги в нього були ще кілька ротацій на Донеччині та Луганщині.
— Від перших днів служби в піхоті мене навчили, що дисципліна та субординація є молодшими сестрами перемоги. Якщо мені чи, приміром, комусь іншому командир роти доручив керувати відділенням, то всі солдати мають знати, що моє розпорядження є рішенням і ротного. Своєю чергою, зробивши службову помилку, я можу підвести офіцера. Тому кожний свій командирський крок ретельно зважую, а лише потім — віддаю певний наказ, — зазначив сержант Тарасов.
Наприкінці 2021-го його підрозділ прибув на взводний опорний пункт, що неподалік Мар’їнки. Командувати ВОПом доручили сержанту Тарасову.
— Наша система оборонних споруд була доведена до досконалості. Як старший на позиції старався нічого по службі не пропустити. Зранку кожному підлеглому дивився в очі, щоб дізнатися про його душевний стан. Паралельно перевіряв штатну зброю та стан окопів. Усі мої хлопці були молодшими за мене, але я намагався нічим не відрізнятися від них. Адже ще зі школи тримаю себе в належній фізичній формі, — повідомив він.
За його словами, ще за кілька тижнів до 24 лютого 2022-го противник значно активізувався на їхньому напрямку та став усіляко проявляти себе.
— У той час почастішали приходи до нас ворожих розвідників чи диверсантів. Увесь ранок 24 лютого нас обстрілювали з артилерії, а ворожа авіація — скидала бомби. Десь до обіду ми встигли відбити кілька атак росіян у звичайних камуфляжах. Після цього у наш бік пішли їхні підрозділи в чорній формі, імовірно спецпризначенці. З останніми було дещо більше роботи. Проте наша піхота навчилася перетворювати «еліту» росармії на добриво для української землі, — каже воїн ЗСУ.
Два поранення сильно підірвали здоров’я
На жаль, 18 березня, в результаті чергового ворожого артобстрілу армієць дістав перше поранення та акубаротравми. Численні уламки влучили в ліву ногу. Після лікування в Дніпрі, його хотіли направити на реабілітацію та у відпустку. Проте чоловік відмовився від відпочинку і вже 10 квітня повернувся до свого ВОПу, що під Мар’їнкою.
— Для мене найкращими ліками було спілкування з бойовими друзями. Тому не помічав фізичного болю від свіжих ран під час роботи з підлеглими. Також там відчувалося потужне військове братерство. Адже неподалік нас зі стрілецької зброї по росіянах били прикордонники, а з ворожими вертольотами та літаками боролися нацгвардійці, — каже захисник України.
Саме прикордонники 22 квітня 2022-го врятували життя військовослужбовцю ЗСУ.
У цей день російська міна впала на інженеру споруду, де ніс бойове чергування «Старий». У нього задзвеніло в вухах, але воїн встиг попередити підрозділ про складну ситуацію та став виходити з небезпечної зони. В цю мить чергова міна розірвалася ще ближче до нього. В результаті металеві уламки упилися в ліву ногу, обличчя сильно опекло і він втратив свідомість. Це помітили прикордонники та надали йому першу меддопомогу. Якби не сусіди по ВОПу, то він би загинув через критичну кровотечу.
— Знову довелося опинитися на госпітальному ліжку. Кількість операцій на нозі важко й підрахувати. Та найбільш мене хвилювали проблеми із зором та те, що став погано чути. Через незадовільний стан здоров’я мене пів року тому перевели до районного ТЦК та СП, що в Харкові. Проте мій бойовий настрій від цього не постраждав. На кожному новому місці служби стараюся приносити користь державі, як мене навчили в рідній піхоті, — зазначив начальник відділу зв’язку РТЦК та СП сержант Дмитро Тарасов.
Фото автора
