Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Старшого солдата Сергія Колісника у батальйоні всі звуть «Сєня» – вже мало хто пам’ятає, як народився цей позивний, але до нього давно звикли.
24-річний «Сєня» на війні не один, і йдеться не лише про побратимів. Разом із ним службу несе і Семен – американський стафордширський тер’єр. Уявити їх, людину й собаку, одне без одного важко. Але навіть у підрозділі не всі знають, що Семен – не перший чотирилапий друг Сергія. Колись у нього вже був пес – пітбуль Б’янка, яка загинула на Луганщині від ворожої кулі. Для бійця ця втрата – неабиякий стрес, адже вони були разом ще з п’ятнадцятого року – з перших днів служби Сергія. Тоді він був гранатометником в одному з підрозділів 17-ї окремої танкової бригади. Уродженець Кривого Рогу, хлопець і перший контракт уклав у криворізькій військовій частині. Проте довго там прослужити не довелося. Спочатку у складі підрозділу потрапив до 53-ї окремої механізованої бригади, де служив і гранатометником, і згодом механіком-водієм та навідником-оператором БМП. А потім підрозділ передали до складу однієї з окремих гірсько-штурмових бригад, де Сергій і продовжує службу головним сержантом взводу.
Коли Б’янку вбили під Попасною, батьки зателефонували Сергієві й сказали:
– Відправили тобі, синку, посилку! Тільки не на «Нову пошту» за нею їдь, а на поїзд, у Лисичанськ…
Як виявилося, через знайому провідницю батьки передали синові цуценя. Відтоді минуло два роки, і весь цей час Семен, а так назвав стафорда Сергій, справно несе службу на позиціях взводу.
А служиться і воюється по-різному. У Новотошківці колись по наших позиціях били російські танки, під Торецьком активно «насипала» артилерія 152-го калібру. Бувало, й до 120 снарядів прилітало… Наразі на Приазов’ї вже спокійніше, хоча і тут обстрілів із боку противника вистачає. Тільки калібри менші, й обстріли ці давно вже називають порушеннями режиму припинення вогню. Але, що порушує його ворог, то порушує. Був час, тижні два-три, коли щоранку окупанти «вітали» українців із СПГ-9 – як за годинником, о шостій годині прилітало два-три постріли. Останнім часом противник активно застосовує БПЛА, з яких скидає на наші позиції гранатометні постріли ВОГ-17 та ВОГ-25.
– Намагалися збити ворожі квадрокоптери – вони літають низенько, понад самими верхівками дерев, але це небезпечно, бо оператори одразу ж скидають з них ВОГи, – розповідає «Сєня».
Окрім безпілотників, дошкуляють і ворожі снайпери.
– Снайпери у них хитрі, – продовжує розповідь головний сержант взводу. – Спочатку виманюють з «покемона» або ж «ВОГи» цілий день кидають – провокують на вогонь у відповідь, намагаються намацати точки, де у нас великокаліберні кулемети є. А варто лише відповісти, починає працювати кілька снайперських груп, і обов’язково – двома калібрами: 7,62 та 12,7 мм. А потім настільки нахабніють – знають, що по селу ми вогонь не вестимемо – відкрито йдуть з позицій зі своїми гвинтівками у чохлах – простують вулицею кілометри за два від нас. Стрілецькою зброєю до них не дістанеш, а щось важке застосовувати по селу, звісно, не будеш…
А ще ворог полюбляє використовувати цивільні авто, аби українці гарантовано не вели по ньому вогонь – сядуть собі два снайпери у старенькі «Жигулі» і їдуть з однієї позиції на іншу…
– І перевезення особового складу, і підвезення боєприпасів – усе роблять на цивільних машинах, – говорить боєць.
До найближчих позицій противника – метрів п’ятсот. Останнім часом ворог завів моду: запускає безпілотник одночасно з БПЛА місії ОБСЄ. Знають, що в такому разі українці не намагатимуться його збити. А щойно БПЛА ОБСЄ сідає, і машини місії лишають цю місцину, за розвідданими свого квадрокоптера ворог починає обстріл наших позицій.
Дуже чітко наші хлопці відчувають, коли у ворога триває ротація.
– Є ротація «копальників», а є професійних військових, – розповідає Сергій. – Перші в основному копають, облаштовують інженерні споруди і зрідка не прицільно стріляють. Нещодавно ж заїхали кадрові. Тут і обстріли вже виключно прицільні, й за іншими ознаками видно профі.
Але й наші гірські штурмовики – хлопці досвідчені, за плечима кожного – не один рік боїв. Тож, і дати гідну вогневу відповідь ворогу можуть, і оборону тримають надійно. Не так давно у цих місцях зійшов сніг, а у траншеях його можна побачити й досі. А з весною дещо зміниться й обстановка: на деревах і кущах з’явиться листя, тож доведеться подвоїти пильність, аби не допустити підходу диверсійно-розвідувальних груп противника. Та наші хлопці добре це знають, і готові до будь-яких варіантів дій, адже не першу фронтову весну зустрічають. Та й Семен несе службу пильно – жоден диверсант не підповзе!
