Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
6 серпня 1914 року у Львові почав формуватися легіон Українських Січових Стрільців (УСС) — перше українське збройне формування із часів знищення козацьких загонів російською імператрицею Катериною ІІ.
Цього дня у 1914 році Головна Українська Рада та Українська Боєва Управа проголосили маніфест про створення у складі австро-угорської армії українського добровольчого легіону — Українські Січові Стрільці. По суті, створення легіону УСС, який формувався в структурах австрійської армії, було спробою створення нового українського війська.
Заклик був почутий: вояками зголосилися стати майже 30 тисяч добровольців з усієї Галичини. Щоправда, австрійський уряд, побоюючись патріотичних настроїв українців, обмежив чисельність легіону до 2,5 тисяч. Ядро військового угруповання склали активісти січово-сокільського та пластунського рухів, студенти, вчорашні гімназисти, викладачі, правники, митці та інші представники інтелігенції.
Спочатку це був лише гурт патріотів, далеких від військової справи, але з часом їм удалося подолати всі перешкоди і на початок 1917 року стати добре вишколеною військовою формацією з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та термінологією.
На початку вересня солдати склали військову присягу: перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий — Україні. Впродовж 1914-1915 років легіон протистояв російським військам у Карпатах, де одним із найяскравіших епізодів були бої за гору Маківку. У 1915–1917 роках легіонери брали участь у кровопролитних боях на Поділлі. Сотні молодих українських вояків-патріотів загинули на схилах гори Лисоні, на Бережанщині та в інших місцях. На стрілецьких могилах поряд із прізвищем викарбовували слова: «Впав за волю України». Згодом з легіону УСС сформовано полк Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем. Під його головуванням полк брав активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917–1920 років.
До історії українського народу Українські Січові Стрільці вписали нев’янучої слави сторінки. Дві з них — вікопомні. Перша полягає в тому, що січові стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського відродження. Друга — своїми невтомними військовими змаганнями вони возвели величну споруду — незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська Народна Республіка.
