У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Артилеристи самохідної батареї окремої аеромобільної бригади прикривають вогнем десантників, які воюють на передових позиціях у районі Білогорівки. Це село перебуває в епіцентрі найзапекліших боїв. Вони відстрілялись по ворогу зі своїх самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика», загнали бойові машини в захищені капоніри й зараз перебувають в укритті. Це найкраще місце перечекати ворожий вогонь у відповідь. У паузі між виконанням вогневих завдань воїни розповідають про бойову роботу артилеристів та свою «Гвоздику».
— Працюємо щодня багато. За Білогорівку йдуть важкі бої й ми маємо допомогти артилерійським вогнем десантним підрозділам. Наша САУ має калібр 122 міліметри. Стріляє на відстань до 15 кілометрів. Знищуємо живу силу противника, його танки, артилерію та міномети. Не так давно один наш розрахунок знешкодив взвод російських САУ 2С1 «Гвоздика». За підсумками бойової роботи ми отримали підтвердження, що три САУ ворога були повністю знищені через детонацію боєкомплекту та ще декілька зазнали пошкоджень, — розповідає командир взводу самохідної батареї Ярослав.
До широкомасштабного вторгнення він працював юристом у центрі надання безоплатної правової допомоги. Був офіцером запасу, бо закінчив свого часу військову кафедру. За мобілізацією прийшов служити в окрему аеромобільну бригаду.
— У нас чудовий згуртований колектив. Разом ми воювали на різних напрямках. Переважна більшість людей в нашому підрозділі — мобілізовані воїни, — каже Ярослав. — Вони прийшли в армію з різноманітних сфер. У мирному житті були менеджерами, водіями, вчителями. Здається, у підрозділі можна зустріти представника будь-якої професії. Всі вони класні бійці. Воюють впевнено через високу мотивацію: бажання нищити ворога та якнайскоріше вигнати росіян з нашої землі.
Перемога в артилерійських двобоях потребує важкої праці.
— Ворог намагається нас знайти й знищити. Тому маємо бути спритнішими, хитрішими й більш професійними. Ми змінюємо позиції, робимо їх захищеними. Також приділяємо велику увагу маскуванню. Обладнуємо хибні позиції. Не затримуємося на одному місці. Маємо декілька укриттів для людей, гаубиці та боєприпасів, — каже командир взводу. — Після вдалої роботи ми не встигаємо навіть як слід порадіти, адже треба швидко залишити позиції. Використовуємо весь свій досвід та різноманітні артилерійські хитрощі.
Одна з гаубиць артилеристів може розповісти про небезпечність роботи артилеристів краще багатьох слів.
— Ця наша бойова машина випустила багато снарядів. Побувала під обстрілами. Ворог не раз намагався знищити нас і нашу самохідку. Про це свідчать її численні шрами. «Поранення» ми «загоїли» — заварили діри від уламків у броні. Інші ще чекають ремонту. Після найважчих обстрілів нам вистачило п’яти днів, аби відремонтувати машину й повернути її в стрій. Вона й далі працює, — розповідає Ярослав.
Василь — навідник цієї САУ. До широкомасштабної російської агресії він працював старшим продавцем і ніколи не служив в армії.
— Я призвався за мобілізацією. Пройшов базову військову підготовку за кордоном. Це були корисні, інформативні й ефективні тренування. Фах артилериста опановував у навчальному центрі Десантно-штурмових військ ЗСУ, — каже він. — Коли я вперше побачив «Гвоздику», то подумав «що я тут роблю?». Все було для мене незрозумілим. Але інструктори виявилися справжніми фахівцями своєї справи. Вони все нам розповідали, показували, відповідали на всі запитання. У них був зрозумілий для нас підхід до справи. Інструктори приділяли багато уваги найскладнішим елементам, наприклад нічним стрільбам. Після навчання прибув в артилерійський підрозділ цієї бригади. І вже чотири місяці я на війні як артилерист.
Найбільша знищена Василем ціль — самохідна гармата 2С7 «Піон», яка стріляє снарядами калібру 203 міліметри на 45 кілометрів.
— Ми фокусуємося саме на точності. За тактико-технічними характеристиками можемо робити 6 пострілів на хвилину. Але скорострільність зараз не на першому місці. Важлива точність. Ми не маємо можливості просто «закидувати» площі снарядами, вистрілювати по 40-60 штук у нікуди, — розповідає він. — Працюємо дуже швидко, щоб не упустити ціль і максимально точно, аби не витратити зайвих боєприпасів. Два-три постріли й ціль знищена. Третій постріл, як правило, контрольний. Маємо електронну систему, яка миттєво обраховує всі дані для прицілювання. Якщо приїжджаємо на нові позиції, то нам треба до трьох хвилин, аби зорієнтувати гармату та зробити перший постріл. На підготовленій позиції наведення забирає не більше як одну хвилину. Розрахунок стріляє тільки з «очима», тобто в координації з аеророзвідкою або розвідниками на передових позиціях. В країнах НАТО є принцип — «стріляю, якщо бачу ціль». Ми також його дотримуємося. Навмання не б’ємо.
Робота артилериста потребує не тільки точності, а й фізичних зусиль. Снаряд важить 22 кілограми. Інколи за день артилеристи роблять не одну сотню пострілів. Та у взводі ніхто не опускає рук.
— Сил у нас вистачає. Коли ти телефонуєш ввечері додому й дитина каже тобі: «тату, ми тебе чекаємо з перемогою», то ти не можеш бути слабким. Також сил додає рідна земля, на якій ми стоїмо. Захищаємо свою Батьківщину та своїх дітей.
Фото і відео автора
