Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Наприкінці квітня виповнюється 105 років відтоді, як союзними силами німецького та українського військ Кримський півострів було звільнено від більшовиків. Участь в операції з оволодіння Кримом узяла спеціальна група військ УНР під командуванням Петра Болбочана. Сьогодні ця сторінка нашої історії привертає особливу увагу з огляду на нинішню тимчасову окупацію півострова російською федерацією та плани України з його визволення.
Про Кримську операцію понад столітньої давнини кореспонденту АрміяInform розповів відомий дослідник військової історії України доби Перших визвольних змагань 1917–1922 років, офіцер Центру досліджень воєнної історії ЗСУ Михайло Ковальчук.
— Навесні 1918 року українські та союзні німецькі війська стрімко визволяли Лівобережну, Східну та Південну Україну від більшовиків. Переможний український контрнаступ мав на меті визволити всю територію Української Народної Республіки. Однак питання Кримського півострова тоді розглядалось окремо. Чому так склалось?
— Річ у тому, що під час проголошення УНР у листопаді 1917 року в Третьому Універсалі Української Центральної Ради Крим не був зазначений як територія Української Народної Республіки. Не порушила питання приналежності півострова й українська делегація під час мирних переговорів у Бересті. Через це німецьке командування не було зв’язане перед Україною жодними зобов’язаннями щодо Криму й мало на нього власні плани. Німці дивились на півострів як на важливий плацдарм і навіть розглядали можливість створення на його території якоїсь залежної від Німеччини маріонеткової держави.
Однак український уряд також прагнув встановити контроль над півостровом через його стратегічне значення. Особливо гостро постало питання приналежності Чорноморського флоту, який тимчасово контролювали більшовики. Вже у січні 1918 року Центральна Рада ухвалила рішення, що Чорноморський флот, який базувався в Севастополі, є українським. Саме для того, щоб встановити контроль над флотом та його базою, війська УНР здійснили у квітні 1918 року Кримську операцію.
— Якою була позиція німецької сторони щодо цього питання? Чи знало німецьке командування про плани українських військових?
— Рішення про проведення Кримської операції українських військ ухвалювалося цілком таємно, й німцям про нього відомо не було. Накази, які усно віддавав військовий міністр Ради народних міністрів УНР Олександр Жуківський, доводились лише до безпосередніх виконавців — насамперед до командувача сформованого на основі Запорізької дивізії Запорізького корпусу генерала Олександра Натієва. Саме йому Жуківський наказав сформувати зі складу корпусу Кримську групу. Її завданням було випередити німецькі війська, зайти на півострів й установити контроль над Чорноморським флотом.
Як випливає зі спогадів самого військового міністра, ці плани було погоджено з представниками вищого військово-політичного керівництва країни — головою Української Центральної Ради Михайлом Грушевським та прем’єр-міністром українського уряду Всеволодом Голубовичем.
У цілому план українських військових першими вступити на територію Криму був певним продовженням тактики, яку вони послідовно намагались практикувати раніше, вже від початку березня 1918 року, коли було звільнено Київ, а потім Лівобережжя та Слобожанщину. Полягала вона в тому, щоб українські підрозділи йшли попереду німецьких військ, першими вступаючи у відвойовані в більшовиків міста й села.
— Це мало важливе символічне значення, демонструючи місцевому населенню, що територію України визволяють саме українські війська?
— Символічне значення, безумовно, було важливим, але цим справа не обмежувалась. У разі, коли німецькі війська першими займали певні населені пункти, саме вони забирали як трофеї захоплені в більшовиків зброю, боєприпаси, амуніцію, продовольство. Траплялись навіть випадки, коли німці забирали навіть те військове майно, яке охороняли українські вартові.
На тлі такої поведінки німецьких союзників питання долі Чорноморського флоту поставало особливо гостро — сподіватися на те, що вони добровільно підуть назустріч українським інтересам, було годі. Тож рішення таємно випередити німців, першими вступивши в Крим, обумовлювалось саме такими міркуваннями.
Втім, не можна сказати, що український уряд зовсім не ставив німців до відома про свої інтереси. 19 квітня 1918 року було ухвалене рішення повідомити представникам Німеччини, що УНР вважає Чорноморський флот українським і планує встановити над ним контроль. Зроблено це було практично напередодні вступу Кримської групи Запорізького корпусу під командуванням Петра Болбочана на територію півострова.
— Однак про дії Кримської групи Армії УНР німецьке командування не попереджали до останнього й діяли абсолютно незалежно на власний розсуд?
— Українські військові діяли абсолютно незалежно від німців і планів наступу на Крим з ними не узгоджували. В середині квітня 1918 року війська двох армій рухались до півострова за різними напрямками й планували потрапити на його територію двома різними шляхами.
Німецькі підрозділи під командуванням генерала Роберта фон Коша наближались до Криму з північного заходу. Вони складались з 212-ї й 217-ї піших дивізій та Баварської кінної дивізії. Їхніми силами й за підтримки 15-ї ландверної дивізії, яка перебувала в районі Мелітополя, німецьке командування планувало штурмувати півострів через Перекопський перешийок.
Натомість українська Кримська група на чолі з Петром Болбочаном була помітно меншою. Вона рухалась у напрямку Криму з північного сходу від Мелітополя і складалась з 2-го Запорізького пішого полку під командуванням самого Петра Болбочана, 1-го Запорізького полку кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка, яким командував Всеволод Петрів, та Запорізького кінно-гірського гарматного дивізіону на чолі з Олексою Алмазовим. Увійти на територію Кримського півострова українці планували, форсувавши Сиваш.
— А обороняли Крим червоні. Якими були їхні сили, чи могли вони дати відсіч українському та німецькому наступу одночасно за двома напрямками?
— Сили більшовиків були не надто значними й не перевищували чотирьох, щонайбільше 4,5 тисяч бійців. Вони планували обороняти обидва шляхи, що вели на півострів, однак основні боєздатні підрозділи сконцентрували в районі Перекопу, де очікували німецького прориву. Сюди червоні направили близько 3,5 тисяч бійців, яких мали підтримувати вогнем 4-ї батареї польової артилерії.
Розуміючи, що прорив на будь-якій ділянці призведе до краху всієї системи оборони, не залишили більшовики без уваги й позиції в районі Сиваша. Однак сконцентровані тут сили були суттєво меншими за перекопські, оскільки прориву тут не очікували.
Цікаво, що, розуміючи нестачу бійців і слабкість оборони, окремі більшовицькі лідери висловлювали навіть думку затопити Перекопський перешийок, внаслідок чого Крим перетворився б на острів, який можна було б захищати за допомогою Чорноморського флоту. Втіленню ідеї перешкодила відсутність техніки та слабке бажання більшості складу флоту брати участь у бойових діях.
— Чиї війська увійшли до Криму першими — німецькі чи українські?
— Першими на півострів прорвались німці. Вже 18 квітня їхні передові частини атакували Перекоп. Битва, що тривала впродовж дня, завершилась повним розгромом більшовицьких військ. Спочатку, витративши всі снаряди, поле бою залишили червоні артилеристи, а невдовзі слідом за ними втекла охоплена панікою піхота. Оборону було зламано, й німецькі частини безперешкодно рушили у глиб півострова.
Падіння більшовицької оборони Перекопського перешийка поставило під загрозу захист на Сиваші, оскільки німці могли зайти силам червоних у тил. Утримувати позиції в цьому районі червоним вже не було сенсу, й вони почали перекидати підрозділи для захисту власних флангів і відступати.
Тож коли вранці 21 квітня загін під командування Петра Болбочана форсував Сиваш, опір діям українських військ з боку більшовиків був мінімальним. Українські старшини згодом згадували, що були здивовані несподівано легким форсуванням Сивашу. Так легко зайти до Криму через Чонгар українцям вдалося саме завдяки німецькому прориву в районі Перекопа — червоні оборонці Сиваша змушені були тікати у тил через загрозу оточення.
— Отже, коли оборону червоних на півночі Криму було зламано, німецькі й українські війська розвинули наступ у глиб півострова. Якими були їхні головні цілі та напрямки просування?
— Баварська кінна дивізія, здобувши Джанкой, наступала в напрямку Феодосії, українські ж частини рушили в бік Сімферополя. Офіційне повідомлення Генерального штабу Армії УНР свідчить, що вже 22 квітня 1918 року Кримська група вела бій на підступах до цього головного міста Криму. Увійти до Сімферополя, з якого відійшли практично всі сили червоних, українські війська змогли вже наступного дня — 23 квітня 1918 року.
Слідом за ними того ж дня до міста вступили німецькі підрозділи 15-ї ландверної та Баварської кінної дивізій. Німці, до речі, вважали, що саме вони винесли на своїх плечах основний тягар боїв, і тому не приховували негативного ставлення до українських військових, які, на їхню думку, просто вдало скористались ситуацією. Тертя між військовими стрімко посилювалось, й невдовзі німецьке командування почало відкрито вимагати, щоб українські війська залишили півострів.
— З німцями відносини загострились, а як ставилось до українських військових місцеве населення?
— Джерела свідчать, що змучені більшовицьким терором мешканці Криму радо стрічали українських військових як визволителів. В одному з повідомлень генштабу стверджувалось: «Зморене безладдям населення дуже прихильно стрічає своїх визволителів і бажає затвердження міцної української влади, яка б боронила їх від ворогів». Підтверджують прихильне ставлення кримчан до українських військових й інші свідчення.
До німців натомість кримчани ставились доволі стримано, що додатково посилювало занепокоєння німецького командування. Останньою краплею для німців стало налагодження дружніх відносин між українцями і кримськими татарами, які в перспективі могли перетворитись на міцний союз. Посилення українсько-кримськотатарських контактів, відвідини генералом Олександром Натієвим кримськотатарського парламенту, вступ до українських частин добровольців з-поміж кримських татар — усе це вкрай напружувало німців.
Зрештою, представники Німеччини у Києві висунули українському уряду жорстку умову — українські війська мусять негайно залишити територію Криму. Німці жорстко стояли на позиції, що півострів формально не входив до складу УНР, тож контролювати його територію мають німецькі війська, які його захопили.
— Й уже до кінця квітня 1918 року Кримська група Армії УНР залишила півострів… А як же склалась доля Чорноморського флоту, встановлення контролю над яким було головним завданням Кримського походу? Кримська операція виявилась марною?
— 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот підняв українські прапори. Це було важливим політичним жестом, який було зроблено саме завдяки Кримській операції Армії Української Народної Республіки. Документи свідчать, що в Севастополі чекали на прихід українських військ і готувались передати місто під їхній контроль. На жаль, здійснити це через загрозу протистояння з німецькими військами, які переважали чисельно, було неможливо.
Водночас похід українських військ на Крим не можна вважати марним. Поява Кримської групи під командуванням Болбочана на півострові справила глибоке враження на місцевих мешканців. Саме українських військових вони вважали визволителями від більшовицького панування, тоді як німців сприймали щонайменше насторожено.
Важливим стало також налагодження контактів з кримськими татарами. Воно підтвердило глибокі історичні та культурні зв’язки Криму з Україною та спільність політичних інтересів двох народів. Зрештою, саме Кримська операція збройних сил Української Народної Республіки стала першим кроком до підняття синьо-жовтого прапора над півостровом.
Ілюстрації надав Михайло Ковальчук та взято з відкритих джерел.
