Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У життя Руслана війна прийшла вже вдруге, адже у 2014 році він відмовився від поїздки на роботу в Італію та пішов добровольцем до окремої механізованої бригади імені короля Данила. Брав участь у боях за Луганський аеропорт та за населений пункт Кримське, за що був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. А вже у квітні 2022 року повернувся з Польщі, щоб стати на захист держави в лавах одного з підрозділів ЗС України, де згодом отримав позивний «Комар». Чому? Його побратими кажуть, що в Руслана винятково розвинута інтуїція й небезпеку він відчуває якимось шостим чуттям. Відповідно, і прораховує дії в майбутньому бою так, аби вжалити точно, влучно, швидко. І з найменшими наслідками для свого підрозділу.
— Я вірю, що перемога за Україною. Нам буває важко, але ми здатні піднестися вище, ніж усвідомлення власного дискомфорту. Нам часто не просто, але відсутня інша альтернатива. Майбутнє моїх дітей — це мій основний мотиватор, — розповідає український воїн Руслан.
Руслан у складі свого підрозділу виконував чимало бойових завдань на Донеччині, Харківщині.
— Ми іноді витримуємо удари ворожої артилерії. Вони часто працювали по наших позиціях великими калібрами. Наприклад «Піони», — це жахіття, але до всього звикається. Я був на війні у 14-15 роках і тоді не бачив і половини з того, що довелося відчути на собі на одній з ділянок фронту між населеними пунктами Барвінкове і Слов’янськом, — каже воїн.
Руслан також брав участь у запеклих боях біля населених пунктів Долина та Довгеньке. Там його підрозділ виконував завдання з травня по вересень 2022 року.
— В один з днів окупанти розпочали шалений обстріл з артилерії. Також по нас працювала авіація ворога. Але ми вистояли. На жаль, у тому бою загинув мій побратим Володимир, — з сумом розповідає військовослужбовець Руслан.
Коли розпочався контрнаступ на Харківщині, його підрозділ здійснював знищення груп російських окупантів у місті Ізюм.
— Під час тих подій мене вразили людські трагедії, які принесли росіяни всім нам. В душі назавжди залишиться історія про місцевих пенсіонерів. Російська міна влучила в їхній будинок. Тоді загинула їхня донька, а її чоловіка окупанти вивезли у невідомому напрямку. Доля його досі не відома. Старенькі зараз виховують осиротілого онука. Самі мають вікові хвороби. Ліки було складно дістати. А коли запрацювала місцева пошта, моя дружина з громадою Старого Самбора відправляла їм їх, — розповідає військовослужбовець.
Після перемоги військовослужбовець Руслан повернеться до звичайного життя. Має багато планів. Продовжить свою багаторічну улюблену справу — садівництво, адже в його власності більше як тисяча дерев!
Також у його планах облаштувати військово-патріотичний музей, де б українське суспільство мало змогу бачити, як хоробрі українські воїни захищали Україну від російських окупантів.
Фото з особистого архіву військовослужбовця
