Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
АрміяInform продовжує відстежувати бойові втрати Української армії на Сході нашої держави. За офіційними даними пресцентру ООС, в лютому 2020-го внаслідок бойових дій загинули четверо воїнів. У них вдома залишись малі діти, що чекали на повернення свого батька чи матері, а хтось був настільки молодим, що й не встиг відчути це життя в усіх його проявах…
Війна забирає життя найкращих українців. Згадаймо імена й історії загиблих захисників поіменно…
СИТНИК Клавдія – сержант 93 ОМБр «Холодний Яр»
Клавдія народилася 25 лютого 1986 року в селі Зачепилівка під Харковом. Вона закінчила Красноградський медичний коледж, була фельдшером і проходила практику на «швидкій допомозі».
У лютому 2017 року підписала контракт із ЗСУ на 3 роки. Служила в 54-й омбр, а в жовтні минулого року перейшла до “холодноярців”, коли бригада тренувалася на Яворівському полігоні.
1 лютого її життя обірвалося в районі Новотошківського Луганської області в результаті обстрілу окупантів – від наскрізного уламкового поранення в грудну клітку зліва. Фатальну рану жінка отримала, коли несла ліки хворому бійцеві. У цей час цю ділянку фронту обстрілювали з мінометів, станкових та ручних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Експерти ще встановлюють, уламком від якого саме снаряду було вбито молоду жінку.
«Вона була відвертою і справедливою. Щира, конкретна, якщо правду, то влоба! Справжній правдоруб. За це її і любили», – розповів про загиблу друг Анатолій з рідного міста.
Клавдії Ситник завжди буде 33 роки… У неї залишилася 12-ти річна донька Юлія, батьки та молодша сестра, яка має інвалідність.
ХІТАЙЛОВ Максим – солдат 72 ОМБр імені Чорних Запорожців
Максим Хітайлов народився в Запоріжжі, але виріс у Вирішальному на Полтавщині. З 2019 року в служив в мотопіхотному батальйоні 72 бригади.
18 лютого в бою поблизу Золотого на Луганщині під час обстрілу окупантів троє побратимів Максима зазнали поранень, двоє – тяжкої контузії. Завдяки тому, що полеглий герой першим помітив рух ворога до «опорника» і повідомив про це, а потім ще й стримав наступ кулеметним вогнем, військових встигли евакуювати. Проте сам Максим загинув…
У підрозділі Хітайлов через своє прізвище отримав позивний «Хітман», а вдома його називали Світлячком, бо був для рідних світлою, доброю й люблячою дитиною.
«Ми з ним постійно ходили на позиції. Служили в одному взводі. Коли мінялися на посту, щоб трохи відпочити, то я був на сто відсотків упевнений у Максимі, що він прикриє», – розповідає Віталій, колишній військовослужбовець 72-ї бригади.
«Завжди пам’ятатиму його очі. Такі великі, сіро-блакитні, чисті, в яких ніколи не було ненависті та зла. Дуже любив спорт, особливо футбол, як і всі хлопчаки. Добре навчався. Якби він пішов у 10-11 класи, міг би закінчити школу, якщо не із «золотою», то зі «срібною» медаллю точно. Був дуже активним у самодіяльності. Треба співати – співав, потрібно було серйозний захід підготувати – він і там», – розповідає Тетяна Козачок, заступниця директора школи з виховної роботи.
Після закінчення контракту Максим планував продовжити службу, навчатися і стати офіцером.
Вдома в 22-річного бійця залишились батьки та брат.
ГРИНЬ Дмитро – боєць 58 ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського
Дмитро Гринь народився у 1992 році. Мешкав у місті Шостка Сумської області. У ЗСУ служив старшим водієм мотопіхотного відділення з січня 2019-го.
Вранці 26 лютого під час виконання бойового завдання боєць підірвався на невідомому вибуховому пристрої та загинув.
«Солдат Гринь, — розповідає командир підрозділу, в якому проходив службу Дмитро, — був прикладом для інших водії підрозділу. Завжди підтримував бойову техніку в робочому стані. Вміло застосовував свої знання у повсякденній діяльності та ділився з товаришами по службі. Був звичайним хлопцем, який пішов захищати країну з відчуттям патріотизму та до останнього подиху виконував свій обов’язок».
На 28-річного Дмитра вдома чекала мати…
ФЕДЧЕНКО Володимир – головний сержант взводу 93 ОМБр «Холодний Яр»
Володимир народився 5 травня 1973 року у селі Нещеретове Білокуракинського району Луганської області. Здобув середню професійно-технічну освіту. У 93 бригаду прийшов у грудні 2016 року. Мав досвід участі у бойових діях і раніше.
27 лютого життя Володимира обірвала куля снайпера російських терористів під прикриттям стрілецької зброї. Загинув молодий чоловік на своїй рідній Луганщині, яку гідно боронив від окупантів.
“Це була людина, на якій трималася рота, опора роти. Він був досвідчений, три з половиною роки у нашому підрозділі. Командири йому довіряли. Дуже хороший дядько. Він був за людей, завжди тягнув за своїх”, – згадують «Феда» (позивний загиблого) товариші по зброї.
Чоловіка й батька не дочекалася дружина Людмила та четверо дітей: доросла донька й троє синів, двоє з яких ще вчаться у школі, а третій – студент…
Вічна слава і світла пам’ять українським Героям!
