Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Якщо ми введемо в пошуковий рядок Google запит про перші дні широкомасштабного вторгнення рф в Україну та бої за Чернігівщину, то пошуковик обов’язково покаже це коротке відео, яке вже стало історичним. Що в ньому? Відтинок асфальтованої дороги, звуки пострілів та вибухів, бойова машина піхоти, що вже догорає, пихкаючи чорною курявою диму. Горить ще одна машина, але вже не зрозумієш, яка саме. І на передньому плані підтягнутий вояк у бойовому спорядженні та українському пікселі ММ14. Він коментує на камеру, показуючи навколишній пейзаж: усе «сепарське» горить, наші відпрацювали, слава Богу!.. Це був бій на трасі Київ-Чернігів, поблизу села Ягідне.
І людина, яка не в темі, здивується, дізнавшись, що коротку пряму трансляцію з поля запеклого бою вів… генерал-майор ЗСУ. Легендарний піхотинець «Вітер» — Віктор Дмитрович Ніколюк. Кореспондентам АрміяInform пощастило зустрітися з Героєм України, командувачем підготовки Командування Сухопутних військ ЗСУ генерал-майором Віктором Ніколюком, аби ексклюзивно поспілкуватися про деталі оборонної операції міста-героя Чернігова, знищення російської орди та панічну втечу окупантів із Сіверського краю.
— Пане генерале, ситуація, що передувала вторгненню російських військ, була напружено, нервовою. Яким на той момент був градус небезпеки на північних кордонах держави?
— 2014-й, 2022-й… Багато років минуло після закінчення Другої світової війни, до сьогодні відчуваємо відлуння тих жахливих подій. Здавалося, що вже в усьому світі в людей повинен бути присутній здоровий глузд, який у жодному разі не призведе до реплікацій будь-якою з країн анексій територій суверенних держав, геноцидів, воєнних вторгнень на територію сусідів, терору чи запровадження тоталітарних механізмів взаємодії з власним народом чи іншими націями. Але рф, як бачимо, уроків історії не засвоїла! Як людина я вірив у те, що у ХХІ столітті такого не може відбутися. Але як військовий на чолі оперативного командування, що дислокувалося у прикордонних з росією і білоруссю територіях, розглядав та пропрацьовував декілька варіантів дій за розвитку різних сценаріїв. Як виявилось на практиці — готувалися добре та зустріли ворога вогнем!
— Росіяни, як свого часу нацисти, підло атакували вночі, почавши широкомасштабне воєнне вторгнення в Україну. Яким ви запам’ятали драматичний ранок 24 лютого 2022 року?
— У нас якраз відбувалося командно-штабне навчання. У межах цього процесу під керівництвом Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного ми розглядали варіанти посилення державного кордону. Так склалося, що на час широкомасштабного вторгнення росії в Україну ми відпрацьовували елементи практичних дій. Війська окупанта діяли за шаблоном: обстріли прикордонних постів, прикордонних пропускних пунктів, а надалі ворог розпочав завдавати ще й ракетних ударів.
— Як вищий офіцер, обізнаний у плануванні, чи можете пояснити стратегічний задум ворога щодо захоплення Чернігова?
— Пропоную ще раз подивитися на мапу, і отримаєте вичерпну відповідь. Що ми бачимо? білорусь і росія на цьому географічному відтинку межують з нашим кордоном. Протяжність кордону з білоруссю — майже 233 кілометри. З рф — 225 км. А ще ми бачимо велику кількість шляхів транспортного сполучення. Автодороги, залізниця, мости, які сполучають цей напрямок зі столицею та прямують далі вглиб нашої країни. А місто Чернігів — ключовий «Північний форпост». І цей обласний центр, звісно, відіграє стратегічне значення.
— З перших днів ви на власні очі бачили дії «другої армії світу». Чи ви помітили якісь «тактичні особливості» ворожих дій? Чи відповідали вони розрекламованій їхньою пропагандою «унікальності»?!
— Це була «тактика маси», шаблонності й переоцінки власних можливостей на тлі навіювання російською пропагандою про «другу армію світу». Помилки, які допускали росіяни під час вторгнення в Україну, увійдуть у майбутні підручники з військової тактики у розділ найепічніших фейлів. До прикладу, вони йшли колонами понад 100 машин. Я думаю, що це була й тактика «залякування», й тактика «тиску масою». Ворог вважав, що дійде до Києва та завоює нашу столицю. У певному сенсі це можна розглядати як демонстративне залякування світової спільноти. Тобто «друга армія світу» у головах їхніх командирів уявлялась такою собі непоборною океанською приливною хвилею. Велика маса військ мала зайти на територію нашої держави й заполонити собою всі дороги, «катком» продавити спротив наших військ. І в підсумку — «відіграти» на столичному параді. Але план російського «на авось» луснув, як гарбуз!
Перші оборонні бої з російськими окупантами відбулися на підступах до Чернігова. Підрозділи окремої танкової бригади вийшли на рубіж поблизу селища Халявин, що за 15 км від Чернігова, і вступили в бій з військами росіян, які рухалися колонами. Загарбники в буквальному сенсі горіли — танкова бригада зупинила російського ворога.
Одночасно окрема мотопіхотна бригада вступила в бій з окупантами поблизу державного кордону. Там «московською» трасою (автошлях М02. — Авт.) зайшла ще одна ворожа колона. Ворог змушений був зупинитися, зв’язаний боєм. Противник мав значно більшу чисельність особового складу та броньованої техніки. Наші воїни перейшли до маневреної оборони й відійшли на інший рубіж оборони.
Підсумую, що на початку широкомасштабного вторгнення рф ворога було стримано на півночі від Чернігова та на сході поблизу села Вертіївка, що за 70 км від обласного центру.
— Порушення законів та звичаїв ведення війни з боку окупантів: чи доводилося вам бути свідком таких випадків на Чернігівщині?
— Ворог завдавав ракетних ударів по обласному центру, а згодом почались і артилерійські обстріли. Після цього росіяни вийшли в район Шестовицької переправи. Прикриваючись місцевим населенням, вони зайшли в наші села Ягідне, Іванівка та інші.
До речі, ворог цього особливо не приховував. До прикладу, коли окупанти зайшли в Іванівку — зігнали всіх людей до церкви, поставили за будівлею свої танки й сказали місцевим мешканцям: «Дзвоніть своїм. Розповідайте, що ми тут. Тут наш штаб. Хай по вас стріляють…». Живий щит з не комбатантів: хіба це не порушення міжнародного гуманітарного права?
І прикладів не бракує! У Лукашівці росіяни взагалі виганяли людей на подвір’я і змушували ходити селом, щоб ми не могли завдати вогневого ураження. У них там була велика кількість техніки. На той час у Лукашівці зосередили близько 70 одиниць різних бойових машин. Використовуючи цю бронетехніку, ворог хотів надалі «замкнути» кільце навколо Чернігова.
Акцентую, що вони відкрито прикривалися місцевим населенням. Для нас це, звісно, було дико. А для них, я так розумію, — звичайна тактика, яку практикували скрізь під час наступу. Всюди, де засвітилися росіяни, є маса свідчень про їхні воєнні злочини!
— Міцність та бойовий дух українського солдата вже оцінили в усьому світі. Що додасте від себе особисто, адже ви завжди перебували в бойових порядках?
— Усі чоловіки й жінки, які стримували ворога на ділянці нашої оборони, без перебільшення, гідні схвалення! Воювали не тільки окрема танкова та окрема мотопіхотна бригади. Це й окремий батальйон охорони та обслуговування. Вони добре себе показали у боях поблизу Новоселівки. Разом із ними оборону тримали прикордонники та бійці територіальної оборони. На той час у Новоселівці ворог завдавав бомбових і ракетних ударів. Танки рф здійснювали обстріли прямим наведенням. Були навіть випадки, коли туди заходив ворожий спецназ. Наші Герої там їх і знищували.
Втім, поруч були й воїни окремого стрілецького батальйону, окремого танкового батальйону, і прикордонники прикордонного загону, і підрозділи національної поліції, підрозділи Академії пенітенціарної служби. І, звичайно, нам дуже багато допомагали місцеві мешканці, які на генетичному рівні не забули, що таке партизанський дух!
— Над Черніговом був збитий не один військовий літак рф. Розкажіть, у чому секрет успіху системи ППО?
— Усе дуже просто. Береш до уваги тактико-технічні характеристики зброї і відповідно до них розставляєш засоби ураження на відповідних відстанях. Передусім враховували максимальні дальності, на яких ми могли вражати такі цілі. Також брали до уваги розташування наших підрозділів і, звичайно, інфраструктуру Чернігова.
Якщо у спостерігача невеликий кут огляду, то, звичайно, тут нічого не «виграєш», але після того, як ми врахували всі місцеві висоти — це дало нам можливість знищити до десяти російських літаків і вертольотів, безпілотники я не рахую — їх ми знищили велику кількість. Цей підхід до ведення протиповітряної оборони значно зменшив інтенсивність авіаційних ударів. Якщо на початку їхня авіація літала, де хотіла, то надалі — ближче ніж на 7 кілометрів до міста не наближалася!
— На вашу думку, в чому прорахунки росіян? І що відбувалося, коли ворог почав відступати?
— Перша й ключова їхня помилка — це зневажливе ставлення до свого ж особового складу. Альфа й омега для командира в сучасній війні — збереження своїх навчених бійців. А вони цей ресурс не берегли, ставились, як до витратного матеріалу.
Друга помилка ворога — нехтування безпекою логістичної мережі. Ми ліквідували всі ворожі колони, які здійснювали постачання, й окупанти просто застрягли без палива та боєприпасів. Якби російські загарбники не розпочали відступати, то опинилися б в оточенні. Сам відступ росіян розпочався наприкінці березня та тривав до початку травня. Якщо на півдні області окупанти вже втікали, то на півночі й сході ще тривали жорстокі бої. Відступаючи, окупанти гатили по Чернігову й знищували вогнем навколишні села.
Трофеїв було дуже багато. Якщо росіяни не могли втекти, оскільки ламалася техніка чи бракувало пального, то сідали на іншу машину та втікали. Багато своєї техніки вони самі знищили. Проте більшість була просто покинута в такому стані, що ми її тоді зібрали, відремонтували й зараз багато цих машин успішно працюють у наших підрозділах згідно зі своїм бойовим призначенням.
— Тож якими були втрати ворога на Чернігівщині?
— За військовою практикою, якщо втрати підрозділу становлять 60 відсотків, то такий підрозділ мають вивести з поля бою для доукомплектування та відновлення бойових спроможностей. Після нашої зустрічі в чернігівських лісах окупанти точно втратили 50 % від загальної чисельності. І додайте до загальних втрат ще й градус панічних настроїв та деморалізацію особового складу в їхніх лавах. Якщо враховувати ці чинники, то втрати ворога становили 85–90 %. На мою думку, до цього призвели потурання їхніх офіцерів, які давали можливість своїм підлеглим грабувати та займатися мародерством. Надалі наша відплата окупантам за їхні злочини привела до панічної втечі всієї тієї орди.
— Яка ситуація зараз, адже російська пропаганда не припиняє теревені про потенційне відновлення наступальних дій? Чи готова «Північна фортеця» до нового гіпотетичного ворожого штурму?
— Ми готові до різних сценаріїв розвитку подій! Всі охочі потрапити на концерт кобзона мають отримати цей шанс. Можу сказати лише одне: «Хороший ворог — це мертвий ворог!» Ми захищаємо свою землю, і ворогу тут панувати не дамо!
— Дякуємо за розмову!
