«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
10 лютого виповнилось 250 років від дня народження Василя Каразіна — видатного громадського діяча і науковця, який стояв біля витоків Харківського університету, одного з найстаріших і провідних університетів України. За час свого майже 220-літнього існування головний університет Харкова пережив дві світові війни, а нині опинився на передньому краї війни з росією. Про багатогранну постать засновника університету, в якій знайшлось місце військовій службі й організаційній діяльності, природничим спостереженням і науково-технічним зацікавленням, історичним та літературним студіям говоримо з кандидаткою історичних наук Ольгою Вовк, заступником директора Центру українських студій та краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
— Василь Назарович Каразін відомий в Україні насамперед як засновник і патрон одного з найстаріших класичних університетів України — Харківського університету, який нині носить його ім’я. Однак варто поговорити про нього також як про людину доби Просвітництва і Романтизму, яка поєднувала в собі науку і мистецтво. І щоб почати розмову, поставлю запитання дещо неочікувано — чи можна назвати Василя Каразіна «людиною доби Відродження»?
— Дійсно, Василь Назарович Каразін був яскравим представником епохи Просвітництва, для якої було характерне прагнення раціонально осмислити явища розвитку людини і суспільства, пояснити їх з наукової точки зору. Останні десятиліття його життя збіглись з добою Романтизму, і соціальні зв’язки поєднували Каразіна, наприклад, з представниками «гуртка харківських романтиків», які вперше стали збирати українських фольклор, публікувати його і творчо осмислювати у своїх художніх творах. Що ж стосується відродженських тенденцій в житті та діяльності Василя Каразіна, то один із його біографів, літературознавець і публіцист Юрій Лавріненко назвав цього діяча «архітектором Українського Відродження».
— Каразін народився на Слобожанщині і його юні літа збігаються з часом життя Григорія Сковороди. Чи траплялось юнакові контактувати з видатним філософом?
— Василь Назарович Каразін був молодшим сучасником Григорія Савича Сковороди, їх розділяло близько п’ятдесяти років. Відомо, що Григорій Савич добре знав батьків майбутнього засновника Харківського університету, бував у них вдома і навіть, за припущенням деяких біографів, міг бути домашнім вихователем у родині Каразіних. Також існує легенда, що після смерті Назара Олександровича Каразіна (батька Василя Назаровича) Сковорода написав епітафію на його могилі.
«Мандрований філософ» добре знав і вітчима Василя Каразіна — Андрія Івановича Ковалевського. Саме в його маєтку в Пан-Іванівці (тепер це село називається Сковородинівка) і закінчився його життєвий шлях. Василь Назарович дуже тепло відгукувався про Григорія Савича Сковороду, зберігав у себе кілька його рукописів, і казав: «Ми під чубом і в українській свитці мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца».
— Яку освіту здобув Василь Каразін?
— Парадоксально, але засновник Харківського університету сам не мав вищої освіти. Спершу він отримував домашнє виховання, з десятирічного віку (після смерті батька) навчався у приватних пансіонах у Кременчуці та Харкові. Трішки пізніше, вже юнаком, він відвідував лекції в сучасних йому навчальних закладах як вільний слухач.
Однак все життя Каразін наполегливо займався самоосвітою. Він говорив: «Ми всі навчаємо і навчаємось до самої смерті. Нещасний той, хто думає, що йому вже нічого не залишилося пізнати». Василь Назарович знав декілька мов (французьку, німецьку, латину), а його пізнання в науках були настільки ґрунтовними, що він міг би обійняти професорську посаду в будь-якому європейському університеті.
— Соціальне походження і родинні традиції значною мірою визначають долю молодої людини. Що відомо про військову службу Каразіна?
— Василь Назарович за материнською лінією походив з давнього козацького роду Ковалевських. Вважається, що один із його пращурів був довіреною особою Богдана Хмельницького. До речі, одразу після народження майбутній засновник Харківського університету був названий Богданом, а вже при хрещенні отримав ім’я Василь.
За батьківською лінією предки Каразіна були вихідцями з Балканського півострова. Його дід та батько були військовими. Розповіді про звитяжні військові походи та небезпечні розвідувальні операції захоплювали Василя, і з дитинства він хотів продовжити родинну традицію і стати військовим. Крім того, будучи дворянином за походженням, він ще з дитинства (відповідно до традицій свого часу) був записаний на військову службу і значився в офіцерських списках. Однак уже в юнацькі роки він відчув великий інтерес до занять наукою і вирішив присвятити себе саме цій сфері. Цікаво, до речі, що принаймні четверо його синів (а всього Василь Каразін мав сімох дітей) продовжили сімейну традицію і так чи інакше були пов’язані з військовою службою.
— Каразін був різностороннім науковцем — що було головним у його науковій діяльності, які найвизначніші його досягнення?
— Дійсно, Василь Назарович був ученим-енциклопедистом — тобто виявив себе у значній кількості наук: і точних, і природничих, і соціально-гуманітарних. У деяких своїх роботах він по-новому осмислював явища регіонального масштабу (як-от у статтях з історії та демографії Слобожанщини). Деякі пропозиції Каразіна стали новаторськими в загальноукраїнському масштабі. Наприклад, у 1811 році він заснував у Харкові Філотехнічне товариство, яке стало першим науково-технічним громадським об’єднанням на українських теренах.
Однак були в Каразіна й ідеї, які до нього у світі ще ніхто не висловлював. Наприклад, у 1810 році він вказав на необхідність улаштування широкої мережі метеорологічних станцій для систематичних спостережень за погодою і її прогнозування. Тоді ж він улаштував у своєму маєтку першу в Україні метеостанцію і кілька десятиліть записував результати своїх спостережень. Нині нікого не можна здивувати можливістю складення прогнозу погоди, але за життя Каразіна дехто оголосив його ледве не чаклуном, який вміє викликати з неба дощ та блискавку. Розгалужені мережі метеостанцій почали з’являтися в різних країнах світу через сорок років після того, як про це сказав Василь Назарович.
Також можна згадати про те, що у 1823 році Каразін першим у світі здійснив експеримент з синтезу штучних алмазів. Аналогічні досліди у країнах Західної Європи були проведені через кілька років. А успішний синтез штучних алмазів став можливим лише в середині ХХ століття. Такі приклади можна продовжити.
— А чи мали його наукові дослідження значення для військової справи?
— Справді, займаючись своїми науковими дослідами, Василь Назарович думав, зокрема, і про користь його розробок для армії. Наприклад, відстоюючи необхідність метеорологічних спостережень, що відкривало можливість для складання прогнозів погоди, Каразін говорив про важливість таких прогнозів для мореплавства. Розробляючи способи сушіння овочів, м’яса, виготовлення консервів і харчових концентратів, він насамперед думав про поліпшення постачання армії, забезпечення солдат і офіцерів більш поживним провіантом. Розроблений ним спосіб виготовлення концентратів знайшов своє застосування в армії і на флоті. До речі, розробляючи проєкт майбутнього Харківського університету, Василь Каразін передбачав наявність у ньому спеціального відділення військових наук.
— Чому Василь Каразін запам’ятався насамперед як ініціатор заснування Харківського університету?
— Заснування Харківського університету стало справою життя Василя Каразіна. Створення університету виявилося надзвичайно яскравою подією і в житті Харкова, і в житті України. Завдяки здобуттю статусу університетського центру Харків із невеликого провінційного містечка перетворився на потужний осередок науки, освіти і культури. Університет з перших десятиліть свого існування почав випускати висококваліфікованих фахівців, які виявили себе в абсолютно різних сферах знання та діяльності, які зробили неоціненний внесок у соціально-економічний розвиток України.
На момент відкриття Харківського університету Каразіну виповнився 31 рік — він був ще молодою людиною. Тож він встиг побачити ті зміни, які почали відбуватися в Харкові після створення університету. Просвітитель на схилі своїх років писав: «Ми прагнемо європейської освіченості на крилах вітру, можна сказати… Де сорок років тому ще стояли похмурі хати під соломою, там тепер будинки на три поверхи, прибрані з паризькою та лондонською витонченістю. До відкриття університету хто б подумав, що в Харкові буде кам’яний, вельми благородний театр, п’ять аптек, які не поступаються столичним, чотири літографії, дві друкарні, могли б існувати ще дві…». Ці зміни були очевидними і для оточуючих. Недарма коли у 1840 році вийшов путівник по Харкову (ще за життя Каразіна), там шанобливо згадувалося і його ім’я як одного з найвидатніших представників громади.
— Чи можна визначити якийсь вислів Василя Каразіна, який був гаслом, мотто його життя?
— Василь Назарович залишив після себе значну кількість статей, записок і листів. Чимало з його ідей, думок, спостережень не втратили своєї значущості і до сьогодні, вони виглядають актуально і через два з половиною століття після його народження. Що ж стосується якогось одного вислову, який можна вважати квінтесенцією життя Василя Каразіна, то я б обрала наступні: «Все життя моє належить моїй Вітчизні». Сказані вони були ще у 1802 році, коли молодий і палкий поміщик Василь Каразін виступив із проникливою промовою перед слобідсько-українським дворянством і переконав співтовариство в необхідності заснування Харківського університету. Всім своїм подальшим життям Василь Назарович довів щирість цих слів і неустанно підкріплював їх діями на благо Вітчизни.
Ілюстрації з відкритих джерел.
