Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
На тимчасово окупованих територіях росіяни грабують людей, відбираючи в них усе, що тільки можна відібрати. А дружини, інші родичі не лише схвалюють їхні дії, а й замовляють, що їм потрібно.
Сім’ю Миколи Анатолійовича в Бучі вважали заможною. Вони мали все: двоповерховий будинок-красень, літню кухню, джип. Коли в селище прийшли росіяни, то відразу звернули увагу на його будинок. І вже наступного дня до нього «завітала» «група товаришів» — три солдати і капітан.
— Ми поживемо тут трохи, а потім звільнимо ваше помешкання, — сказав офіцер.
Коли українське військо змусило окупантів залишити селище, ті прихопили з собою два телевізори, холодильник і практично весь гардероб дружини й доньки.
— Добре, що мене того дня не було вдома, — зізнається Микола Анатолійович. — Я б не зміг спокійно дивитись, як у мене відбирають роками і тяжкою працею нажите добро. Тож, можливо, нарвався б на автоматну чергу, як це сталося з іншими бучанами, яких пограбували.
Подібні розповіді я чув і від інших жителів Бучі. Правда, «трофеї» окупантам, які навідалися до них у «гості», дісталися дещо скромніші. Наприклад, у 64-річного пана Артура відібрали дві сокири, три лопати й банку… квашених огірків!
— Мабуть, закушували потім, — усміхається пан Артур.
Перелік подібних фактів можна продовжувати до безкінечності: кацапня обікрала, пограбувала тисячі українців, відчувши себе «господарями життя».
З Київщини ці покидьки втікали до білорусі — туди, звідки прийшли. Опинившись на території цієї країни, вони відправляли награбоване додому. Курськ, Новосибірськ, Улан-Уде, Сургут — за адресами, куди пішли «гостинці», можна вивчати географію московії. Телевізори, пральні машини, смартфони, одяг і навіть реманент для обробки садибних ділянок — ось неповний перелік награбованого і відправленого до «росії-матушки». За словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, завдяки штучному інтелекту вдалося ідентифікувати багатьох мародерів, що потрапили на камери білоруської служби доставки.
«Під час втечі рашисти займаються масовим мародерством, завантажуючи в машини відібрані в українців генератори, телефони, комп’ютери. Зафіксовано нерідкі випадки пограбувань шкіл. Зі спортзалів виносять навіть турніки та спортивні снаряди. В одному із сіл рашисти викрали автобус і кинули через шість кілометрів», — повідомляють у ГУРі.
У перші тижні кацапського вторгнення українці були не те, що здивовані, а шоковані перехваченими і оприлюдненими нашими спецслужбами телефонними розмовами окупантів з ріднею. Особливо з дружинами, перед якими вихваляються здобутими «трофеями». Ті не лише не присоромлюють благовірних, а й просять розширити асортимент награбованого. Наприклад, сержант-загарбник хвалиться коханій, що набрав для неї якісну косметику, кросівки та футболки, а його колеги виносять із будівель награбоване великими сумками. Дружина підтримала воєнного злочинця й сказала: «Бери все, що потрапить під руку. Вдома все знадобиться». Після цього додає:
— Набирай все, Андрію. Усе, що можеш, бери. Ті ж футболки завжди потрібні. Прикинь, як вони жили? І як ми живемо…
У білоруському місті Наровля, що в Гомельському районі, росіяни взагалі влаштували базар, пропонуючи «братушкам» награбоване. Знову зішлюся на інформацію наших розвідників: «В асортименті мародерського базару: пральні та посудомийні машини, холодильники, коштовні прикраси, автомобілі, велосипеди, мотоцикли, посуд, килими, мистецькі вироби, дитячі іграшки, косметика. Тобто все, що росіяни здобули шляхом мародерства та пограбування мирного населення в Україні». За їхніми даними, вже у квітні росіяни з міста Буринь, що на Сумщині, відправили цілу колону вантажівок із вкраденим майном — від промислових товарів до предметів домашнього побуту.
Розповідаючи про мародерство московітів на нашій землі, не можу не порівняти їхні дії з діями гітлерівців-окупантів і радянської армії в окупованій Німеччині. Фашисти теж нещадно грабували жителів захоплених територій, не кажучи вже про пограбовані ними музеї, картинні галереї тощо: це тема окремої розмови. Ну а коли радянська армія увійшла на терени рейху, то відплатила німцям тією ж монетою: багато наших солдатів, пересічних офіцерів поверталися додому зі вщент наповненими речовими мішками, чемоданами, натокмачивши в них одяг, годинники, радіоприймачі — усе те, що потрапляло під руку.
Чи знав про це сталін? Звісно, що всесильний берія не міг не поінформувати верховного головнокомандувача про мародерство його армії. Знайомий дід-смершівець розповідав мені, що випадки покарань були дуже й дуже рідкими. Висловлю крамольну думку: солдати, визволяючи рідну землю, на власні очі бачили, як нацисти сплюндрували тисячі наших міст і сіл, скількох людей знищили, вони бачили і концтабори для військовополонених, газові камери і крематорії, де душили і палили заживо людей. Їхні серця горіли гнівом і вимагали, як писав Олександр Довженко, «лише помсти, помсти і ще раз помсти». Це бажання затьмарювало їхній розум, штовхаючи на злочини. Не виправдовую наших солдатів, але їх якось ще можна зрозуміти. А як зрозуміти московітів, які наробили тут стільки лиха? Адже пограбування є чи не самими легкими злочинами, скоєними цими варварами, порівняно з катуваннями, розстрілами мирного населення.
Якщо рядові солдати везли чемоданами награбоване, то генерали і маршали — ешелонами. Один із них — жуков. «Маршал перемоги», як його називають сьогодні в росії, вивіз із Німеччини чимало меблів, творів мистецтва та інших цінностей на астрономічні суми. Жуков, як відомо, був улюбленцем сталіна, але він не стерпів і особисто призначив розслідування, яке отримало неофіційну назву «трофейна справа». Усі обвинувачення підтвердилися, але до суду справа не дійшла. Та маршал усе ж був покараний: його понизили в посаді. Втім, а хіба інші воєначальники не були — за великим рахунком — мародерами? Були, звісно. Отже, сьогоднішні «визволителі» України від «нацизму і фашизму» мало чим відрізняються від тих визволителів. І не лише в царині пограбувань.
