Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
242-денна оборона Донецького аеропорту увійшла в історію героїчного спротиву українських захисників проти російських загарбників. Наступні дев’ять років принесли нашому суспільству ще багато прикладів мужності й непохитності воїнів ЗС України. Але ця драматична сторінка війни навічно закарбувалася в пам’яті тих, хто боронив ДАП. Один із них -командир взводу ДШВ сержант Ростислав. Він розповів кореспонденту АрміяInform про свій військовий шлях і те, що найбільше запам’яталося під час його ротації у ДАПі.
— Як почалася і як складалася ваша армійська біографія?
— Розпочалася вона у 2011 році. Саме тоді був призваний на строкову службу в 79-ту окрему аеромобільну бригаду в місті Миколаєві. У 2012 році за п’ять днів до закінчення терміну служби підписав контракт і став вже професійним військовим. Після навчального курсу був призначений на посаду заступника командира гранатометного взводу. Багато часу проводив на полігонах. Брав участь в міжнародних навчаннях. Початок російсько-української війни у 2014 році зустрів на посаді командира відділення мінометної батареї. Але в зв’язку з тим, що не вистачало підготовлених людей, виконував обов’язки навідника. Спочатку в складі батальйону виконував завдання з прикриття важливих транспортних комунікацій на Чонгарі. За деякий час нас перевели на східний напрямок. Несли чергування на блокпостах під Волновахою. Згодом брав участь в бойових діях на адмінкордоні з рф навколо КПВВ «Довжанське». Вже тоді наочно побачив підступні дії російських загарбників. Вони постійно обстрілювали нас зі свої території і здійснювали вогневу підтримку сил, що нас намагалися атакувати. В той час в мене виникло велике бажання знищувати ворога не здалеку, а в близькому контактному бою. Попросився перевести мене з мінометників у звичайні стрільці. Потрапив у штурмову роту на посаду стрільця-гранатометника.
— Коли вам довелося брати участь в обороні ДАПу і що найбільш запам’яталося під час перебування там?
— У жовтні 2014 року в нашому батальйоні почалося формування зведеної ротної тактичної групи. З кожного взводу відбирали добровольців для виконання бойових завдань в Донецькому аеропорту. Вирішив теж приєднатися до цієї групи. У визначений час всі зібралися у Пісках, щоб на БТРах здійснити марш в аеропорт. Але в останню хвилину мені дали відбій і наказали чекати інший підрозділ. В цей час БТР, в якому я повинен був їхати в ДАП, в упор розстріляв російський танк на злітній смузі аеропорту. Загинуло сім чоловік, було багато поранених. Про себе подумав, що якась вища сила врятувала мене, значить я повинен відплатити за це, насамперед помститися ворогам за загибель своїх товаришів.
Нашу ротацію в ДАП на деякий час зупинили. Наступний виїзд проходив вже в ночі. Коли сідали в броню, кожен про себе молився, щоб все пройшло вдало. Їхали в повній темряві, орієнтуючись тільки по спалахах. Коли дісталися старого термінала, швидко залишили БТР і зайшли в будівлю. Всю ніч блукали, як сліпі котятка по терміналу, не знали, що і де знаходиться. Тільки під ранок стали більш-менш впевнено орієнтуватися у просторі. Нам визначили вогневі позиції та сектори спостереження на другому поверсі та розповіли, звідки очікувати ворога. Але специфіка бойових дій в ДАПі полягала в тому, що ворог ліз звідусіль. З боку кладовища, церкви, наглядової башти. І обстановка весь час змінювалася, тому доводилося постійно бути на чеку. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Стріляли не тільки з танків і артилерії. Били також з «Градів» і «Ураганів». Бували моменти, коли ми викликали вогонь на себе. Це ставалося під час масованих атак орків з залученням танків, БМП, БТР. У такі хвилини ми ховалися в укриття і чекали, коли наша арта відпрацює. Час від часу йшли контактні бої на відстані 10-20 метрів. Спали по дві години. Їжу і воду нам підвозили. Як діти раділи згущеному молоку, печиву, а тушонку, яку їв у ДАПі, згадую як найсмачнішу в світі. Мені дуже до пригоди стали мої навички в артилерії. Часто доводилося корегувати вогонь наших гармашів, щоб знищити вогневі засоби ворога.
Другий щасливий подарунок долі знов врятував мені життя. Одного дня ми з товаришем вирішили почистити зброю. Розібрали автомати і ретельно зайнялися цією справою. З вікна, біля якого я знаходився, дув щільний вітер. Тому розвернувся до нього спиною. В цей час нам передали, що до нас їдуть наші танки. Тому, коли ми почули шум двигунів, навіть не звернули на це уваги. Але, як виявилося, це були ворожі танки. Вони саме в цей момент викотилися на наші позиції і відкрили вогонь по терміналу. Перший снаряд прилетів поруч з вікном, де я сидів. Вибуховою хвилею мене відкинуло на декілька метрів. Розібраний автомат, який тримав на колінах, розлетівся на всі боки. Несподівано з третього поверху, мов таргани, почали лізти бойовики. Відстань до них була майже метрів десять. Один вже почав стріляти в нас. Подумки вже простився з життям. Ситуація виникла жахлива: зброї немає і ворог поруч. Товариш теж розгубився зі зброєю. Не встиг її зібрати. Врятував нас гранатометник, який був разом із нами. Гранатомет, на щастя, був в нього заряджений, тому він без вагань зробив постріл і на мить випередив цього орка. Від прямого влучання гранати того розірвало на шматки. Нас теж добряче оглушило, тому що стояли поруч. Нам на допомогу з першого поверху прибігли побратими разом з воїнами «Правого сектору» і почали знищувати цих смертників з кулеметів і гранатометів. За пів години прорив був ліквідований. І ми змогли перевести дух. Після цього я вже вірив, що дійсно народився під щасливою зіркою.
— Як склалася ваша подальша доля і де ви зустріли широкомасштабне вторгнення?
— Моя ротація в ДАПі закінчилася благополучно. Повернувся до свого підрозділу. Потім перейшов на посаду командира взводу МТЗ і займався питаннями забезпечення. Широкомасштабне вторгнення російських загарбників зустрів на чергової ротації у районі ООС в населеному пункті Станиця Луганська. Згадую, як прокинувся в 04.30 від того, що здригається земля. Ворог почав обстріл наших позицій, працювала їхня авіація, РСЗО. В наступ пішли піхотні підрозділи рф за підтримкою танків. Але вже в перші години вторгнення десантники бригади зуміли зупинити ворога і дати їм гідну відсіч. Вже тоді зрозумів, що ми обов’язково вистоюємо і переможемо!
Фото з архіву Ростислава
