Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Називати квіточкою махину довжиною з десять метрів і вагою близько 50 тонн може той, хто дійсно любить та поважає цю смертоносну зброю. Мені самохідна гармата 2С7 «Піон» більше нагадує суходільний лінкор. Тільки за кормою не солена вода, а розкислий до пастоподібного стану донбаський чорнозем, який самохідна гармата розсуває так само вперто, як бойовий корабель-велетень штормові океанські хвилі. Грім її пострілу позбавляє слуху на деякий час, вибиває дихання і може збити з ніг. І кожен новий залп гармати — це 110-кілограмів заліза, що за лічені секунди впаде на голови ворожої піхоти, розтрощить ворожу броню, чи як шкарлупу волоського горіха розколить бетонований бункер окупантів.
— І оця «квіточка» вселяє надію на те, що ми здолаємо російську армію і проженемо її з України, — сержант, командир гармати із позивним «Арес» білозубо усміхається і плескає долонею по металевому боку самохідки.
Полтавчанин, якому нещодавно виповнилося тридцять років, служить з 2013-го. Втім, у бойовому дивізіоні він не так давно — десь років зо три. До цього часу був пожежником, бо мав профільну освіту, спочатку, коли служив строкову — номером пожежного розрахунку. Згодом, коли перейшов на контракт — командував пожежним взводом.
— Я на строкову потрапив після інституту. Батьківщина покликала, то довелося відгукнутися, — розповідає воїн-артилерист. — І якщо до 2019 року я здебільшого гасив пожежі на нашому полігоні, після того, як хлопці «запалювали» під час навчань, то потім вирішив до них приєднатися і пройшов навчання на командира гармати 2С7. Освіта дозволяє. Головне — уміти швидко проводити математичні обчислення. А я вмію!
Широкомасштабне російське вторгнення у лютому 2022 року заскочило бойовий розрахунок «Ареса» під час підготовки до участі в операції Об’єднаних сил на одному з військових полігонів.
— Ми готувалися до чергового відрядження в район ООС, але вночі 24 лютого нас раптово підняли за тривогою. Ми повантажилися на броню і здійснили марш у майже 200 км вбік столиці. У бій з ворогом вступали з ходу. Через пів години після того, як зупинилися, перші наші снаряди полетіли вже на голови ворогів, — пригадує він.
До слова, свій орден «За мужність» ІІІ ступеня «Арес» отримав якраз за результативну бойову роботу на Київському та Чернігівському напрямках. А один із найяскравіших бойових епізодів війни — знищення колони ворожої бронетехніки у Броварах.
— Тоді мій пристрілочний снаряд впав точнісінько перед колоною, замкнувши шлях ворожим танкам. А вони, кажуть, перли, як на параді, в чотири ряди. Ну а потім, окрім нас, по них почали працювати реактивники, прилетіла наша авіація. Одним словом, на тому місці, як потім доповіла аеророзвідка, було до шести десятків спалених російських «коробочок», — задоволено усміхається артилерист.
Говорить захисник і про те, як змінювався настрій воїнів під час широкомасштабного вторгнення рф. З його слів, у перші місяці, коли люди у прифронтових районах бачили їхню колону, то багато хто плакав, жінки хрестили проїжджаючі машини. А вже згодом, на деокупованих територіях, українських артилеристів зустрічали як справжніх героїв, з квітами. І злість відчаю у солдатських серцях змінювалась на упевненість у власних можливостях справжніх професіоналів.
— Є стійка мотивація — довести цю війну до переможного завершення. Поставити жирну крапку в існуванні ворожої країни. І потім жити довго і щасливо. А ставити крапку бойові розрахунки «Піонів» уміють, — переконливо наголошує «Арес».
Фото та відео автора
