Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
Ще понад 20 років тому на строковій службі сержант Віталій на псевдо «Антоха» певний час обіймав посаду заряджаючого зенітної установки. Тож навики щодо приведення озброєння до боєздатного стану та ведення вогню в нього вже були. Щоправда, тоді він входив до складу розрахунку 23-мм зенітної установки ЗУ-23-2 та здійснював навчальні стрільби в мирний час. Нині ж він є навідником потужної 152-мм самохідної гаубиці «Акація» та наводить приціл не на умовного, а на справжнього противника.
Так, після 20-річної перерви Віталій знов у строю захисників України. До початку широкомасштабного російського вторгнення його життя тривало у звичайному зі своїми радощами й проблемами ритмі. Чоловік непогано заробляв, займаючись корисною справою щодо здійснення ремонту в помешканнях мирних мешканців Вінниччини. Але з 24 лютого він більше не кладе кахель, не шпаклює стіни та не клеїть шпалери. Його руки та добре розвинений окомір роблять інше – вивірено наводять озброєння на чергову ворожу ціль.
Ось вже одинадцятий місяць поспіль «Антоха» воює у складі самохідно-артилерійського дивізіону однієї з окремих механізованих бригад. Починав командиром відділення, згодом певний час обіймав посаду заряджаючого, а з вересня він є навідником тієї самої 152-мм «Акації».
Чим вирізняється робота заряджаючого від навідника? Кому важче?
— Однозначно відповісти на це запитання не можна. Важко всім. Насправді ми всі разом із механіком-водієм та командиром розрахунку є єдиним злагодженим організмом, де від дій кожного залежить загальний успіх виконання бойового завдання. Приміром, я вперше знищував рашистські цілі саме як заряджаючий. Той літній спекотний день запам’ятається назавжди. Вперше є вперше — незвично. І особливих навиків та спритності тоді ще не було. Ще добре не усвідомлював, де треба своєчасно пригнутися, де вуха руками закрити. По всій машині мене від пострілів кидало, через що дістав невеличкі травми. Та й вуха позакладало. Потім певний час доводилося прислуховуватися до своїх товаришів, — розповів про своє бойове хрещення сержант.
За словами «Антохи», того дня його розрахунок випустив по ворогові понад 20 снарядів. А вага одного такого снаряда сягає понад 40 кг. Не важко зрозуміти, яких значних фізичних зусиль треба докласти, щоб зарядити гармату таким тяжким металом…
Щодо фізичного навантаження, то заряджаючим, напевно, бути, важче. Але в той же час у навідника більше відповідальності. Адже від того, як він вибере точку прицілювання та точно наведе гармату на ціль, залежить знищення живої сили та техніки противника. Ну а Віталій, як виявляється, за ці понад десять місяців війни вже встигнув стати майстром на всі руки. Він послужив і заряджаючим, і навідником.
Сержант розповів, що на початку свого бойового шляху вони певний час навіть рахували свої постріли по російських загарбниках. Але, коли ця кількість перевалила за тисячу, цей рахунок артилеристи вести припинили.
За словами Віталія, розрахунок працює і вдень, і вночі. Запорукою успіху роботи «Акації» є швидкість і влучність артилеристів. А виконання ними чергового бойового завдання обчислюється хвилинами та навіть і секундами. Відпрацювали по цілях — ствол опустили, згорнулися — і переміщуються на іншу точку. Іноді таких місць дислокації на добу доводиться змінювати до трьох і більше. І це треба робити досить швидко, аби самим не стати мішенню для ворога.
— Безпосередньо по нас ворог не влучав. Щоправда, були поодинокі випадки, коли, як кажуть, ворог гатив нам у спину. Але, на щастя, всі живі й здорові та готові до виконання нових завдань, — каже «Антоха».
Він ніколи не падає духом, хоча і морально, і фізично дуже втомився на цій війні. Переважно сміливі артилеристи накривають рашистські цілі з відстані близько 20-ти км. Зі своєї самохідної 152-мм гаубиці вони гатять як по техніці, так і складах та живій силі противника. А потім командири розповідають їм про підсумки їхньої роботи, — про те, чи знищена або частково знищена чергова ворожа ціль.
— Звісно, приємно, коли офіцери тобі повідомляють про успішне виконання завдання. Це, так би мовити, стимулює. Іноді нам навіть відео про результати нашої роботи надають. Приміром, наприкінці літа ми дуже добре відпрацювали по одному із об’єктів, де розташовувався як особовий склад, так і озброєння рашистів. Нам сказали, що свою справу ми виконали досить ефективно, — згадав навідник «Акації».
Траплялося й таке, що за день його розрахунку доводилося вистрілювати понад 40 снарядів. А це цілий боєкомплект. Тільки-но відпрацюєш по ворогові, згорнешся, замаскуєш машину, і тобі надають нові координати… А бувало й таке, що вирушиш на бойову позицію, розгорнешся, але наказ на відкриття вогню так і не надходить — ціль зникла. На війні всяке трапляється…
Ось у такому режимі несе службу та ефективно воює навідник 152-мм самохідної артилерійської установки сержант на псевдо «Антоха. Його погляд завжди зосереджений, рухи рук точні та скоординовані, а реакція на знищення чергової цілі — миттєва. Троє із п’ятьох товаришів Віталія по роботі в ремонтно-будівельній бригаді з початком широкомасштабного російського вторгнення стали на захист України. Вони повернуться до своєї корисної і улюбленої справи вже після нашої Перемоги над російськими загарбниками. «Антоха» про це мріє та в це вірить. Адже, за його словами, після війни чимало чого необхідно буде будувати та відбудовувати. І насамперед — відбудовувати мирне життя, заради якого сьогодні він прицільно нищить російських окупантів.
Фото Дмитра Завтонова
