Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
З 18 вересня минулого року в Україні діє державний проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими «Хочу жить». Він передбачає добровільну здачу в полон як військових армії рф, так і мобілізованих. Чи спрацювала ідея та чи виправдав себе цей проєкт? Про це у пресцентрі АрміяInform нашим журналістам розповів спікер проєкту «Хочу жить» Віталій Матвієнко.
— Станом на сьогодні цей проєкт набув певної системності і, вважаю, повністю себе виправдав та набув неабиякої популярності серед тих росіян, які не бажають воювати, — зазначив на початку розмови Матвієнко. — Його народження на три дні випередило путінську «часткову мобілізацію» і в перші три тижні до нас дуже інтенсивно надходили звернення з усієї території крани-агресора.
— Що рухає тими, хто до вас звертається: відмова воювати, небажання вбивати чи не бути вбитим або покаліченим?
— Усе, що ви перерахували. Ті, хто хоче жити і не перекреслити своє майбутнє на догоду кремлівському диктатору, знаходять можливість вийти на нас. Повірте, такі люди розуміють, що це не їхня війна, що вона загарбницька. У перші тижні до нас зверталися люди ще навіть не мобілізовані, але вже мали відчуття, що повістку ось-ось отримають.
Лише один приклад. Приходить до потенційного частково мобілізованого повістка, він йде до військкомату, де йому кажуть: твій час настав, збирай речі. Він у припадках починає шукати шляхи, якимось чином знаходить наш сайт і по телеграм-каналу звертається до нас. Наші фахівці проінструктували його і надали всю необхідну інформацію, порадили, як заповнити анкету про себе в чат-боті. Цей мобілізований буквально через кілька днів уже опиняється на окупованій частині території України. Ми, умовно кажучи, проклали йому маршрут у рамках дозволеного.
І ось наш «клієнт» потрапляє в запеклий бій. «Бувалі» вояки-окупанти, відчувають, що пахне смаженим і кажуть йому, щоб він залишався на позиції, а вони швиденько збігають «за допомогою». «Клієнт» через деякий час зрозумів, що його «своі не бросілі» і вирішує виходити на зв’язок з нами. Наші співробітники вивели його від точки, де він перебував, до певного безпечного місця. Уже згодом він розповідав, що біг так, ледь капці не злітали з ніг. Та ще й переживав, як українська сторона прийме його. Зрештою, він пройшов відповідну співбесіду з нашими фахівцями, а головне — переконався в гуманності нашого державного проєкту, метою якого є збереження життя людини.
— А як потенційні ваші «клієнти» дізнаються про проєкт «Хочу жить», адже відомо, що ваші інформаційні майданчики блокуються спецслужбами?
— Насправді те, що роскомнагляд заблокував нашу офіційну сторінку в інтернеті, не є проблемою. Це зайвий раз говорить про те, що в рф є військові та мобілізовані, які не хочуть воювати, а путіністи бояться їхньої позиції і нашої діяльності. Давно відомо, що влада тої величезної території ніколи не цінувала життя тих, хто її населяє. Серед росіян, особливо молодих, є чимало таких, хто вміє користуватися VPN-сервісами. А з самого початку інформація про наш проєкт розповсюджувалась деякими російськими блогерами, які не підтримують війну, іноземними ЗМІ, а далі працювало сарафанне радіо.
— Яка кількість звернень з 18 вересня вами зафіксована?
— Станом на сьогодні на нашу адресу зареєстровано понад 4700 звернень. У середньому за добу ми отримуємо їх від 50 до 100. Що стосується переглядів нашого сайту, то лише за грудень зафіксовано 1,6 млн відвідувань його росіянами. Переважна більшість переглядів сайту належить мешканцям москви, санкт-петербурга, містам-мільйонникам. А щодо географії звернень, то це всі регіони рф.
— Звертаються до вас здебільшого військові, мобілізовані чи їхні родичі?
— На старті проєкту було 50 на 50. Така активність родичів, знайомих чи друзів обумовлювалась тим, що військові або частково мобілізовані боялися «засвітитися». Були випадки, коли телефонували люди з території України і розпитували про механізм здачі в полон для своїх родичів у рф, які не бажають воювати. Останнім часом більше звернень безпосередньо від тих, хто відчуває, що йому мобілізації не уникнути, або від кадрових військових.
Є випадки звернень офіцерів. Наприклад, був контакт з одним із військовослужбовців рф, який повідомив, що бажають здатись у полон групою.
— З окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та Криму вам телефонують?
— Знаючи, що країна-окупант нехтує всіма законами та нормами, чоловіки, які опинилися на окупованій території за різних причин, відчувають, що їх теж використовуватимуть як гарматне м’ясо. Тому, звісно, теж на нас виходять. Ми ведемо з ними певну роботу, про яку поки що не варто говорити.
— Яку важливу пораду ви даєте своїм «клієнтам»?
— Існує кілька етапів процедури здачі в полон. Перший — це коли військовий нам телефонує, і ми радимо йому заповнити відповідну анкету в чат-боті, про яку я вже казав. Він повинен заявити про своє небажання брати участь у бойових діях проти України. Коли він опиняється на території нашої країни, він обов’язково повинен з нами зв’язатися. Такий потенційний полонений має забезпечити себе мобільним зв’язком. Ми радимо обов’язково мати мобільний телефон. Бажано кнопковий. Його легше сховати. До того ж акумулятор у такому випадку довше буде тримати заряд. Це дуже важливо.
Враховуючи те, що країна-окупант підвищила відповідальність своїх військових за добровільну здачу в полон, Україна на це відреагувала. Усі, хто добровільно здається в полон, рахуються такими, що взяті в полон під час бою. Це повинно гарантувати їм у своїй країні те, що вони не будуть переслідуватися правоохоронними органами та можуть претендувати на певні виплати.
Хочу наголосити, що Україна, як демократична держава, започаткувавши такий гуманний проєкт, несе відповідальність за тих, хто відмовився воювати і добровільно здався в полон. Для нас важливо, щоб військовий країни-агресора розумів, хто ми і чим відрізняємось від рф, де він мешкає. Незважаючи на горе, яке принесла нам його країна, на численні втрати, ми не втрачаємо людяності.
— Чи є ризики прослуховування ворогом ваших розмов або перехоплення переписки з потенційними полоненими?
— Категорично ні. Наші спеціалісти, які займаються кібербезпекою, зробили все можливе, аби повністю убезпечити витік інформації. Так само вжито заходів, аби ретельно вивчати тих, хто добровільно здався в полон, щоб серед них не було «засланих козачків».
— Існує різниця у ставленні до тих, хто потрапив у полон у результаті бойових дій і до тих, хто здався в полон добровільно?
— Ті, хто йде в полон за проєктом «Хочу жить», мають можливість попросити прихистку в Україні або в деяких країнах Європи. Це може відбутися лише після проведення відповідних слідчих дій та доведено, що певний військовий з рф не має за собою воєнних злочинів. Тобто, якщо він чистий, то така можливість отримати прихисток у нього є. Також у нього є право повернутися до країни проживання під час найближчого обміну або, за його бажанням, лише після закінчення війни.
— Відомий випадок, коли окупант із таганрога олександр фоменко з початку повномасштабного російського вторгнення не лише вдруге потрапив у полон, а був вдруге обміняний. Чи багато повторних обмінів?
— Не всім так щастить, як йому. Деяким достатньо з першого разу забути шлях в Україну та всіма методами уникати повторної мобілізації. Знаю про випадок, коли одного окупанта обміняли, і через деякий час бійці однієї з бригад впізнали його уже вбитим.
Під час обміну військовополоненим рф ми даємо візитки нашого проєкту, щоб вони запам’ятали номери телефонів, та якщо їх знову будуть відправляти в Україну, вони звертались до нас, щоб врятувати своє життя.
— Білоруси не попадаються?
— Телефонують, цікавляться нашим проєктом і як здатися в полон, якщо їх спробують задіяти у війні. В одному з білоруських видань був матеріал про нашу діяльність.
— Як утримуються російські військовополонені, та чим вони займаються? Якщо працюють, то чи отримують якусь заробітну платню?
— Усі військовополонені утримуються в абсолютно однакових умовах згідно з Женевськими конвенціями щодо поводження з військовополоненими. Вони всі одягнені, мають триразове харчування, доступ до медичного забезпечення і навіть юридичний супровід від міжнародних організацій. Можуть телефонувати рідним, але якщо охочих багато, то створюється черга. Деякі їхні родичі навіть цікавились, чи можуть вони приїхати в Україну і побачитись.
Відповідно до Женевських конвенцій вони можуть залучатися до певних робіт і отримувати невелику платню. Нині це близько 10 гривень на добу.
— Чи плануються зміни до проєкту або удосконалення вашої діяльності?
— Так, ми готуємо певні зміни проєкту, який ми анонсуємо найближчим часом. З’являться додаткові номери телефонів. Незмінним залишиться лише принцип діяльності: чим більше росіян здасться, тим менше залишиться їх на фронті.
Нам дехто часом дорікає: мовляв, ми окупантів годуємо, одягаємо, поводимось з ними по-людськи. Як же так? Наша відповідь таким закидам теж є незмінною: це набагато дешевше, ніж ціна життя наших Захисника чи Захисниці.
