Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Це третій матеріал АрміяInform про випускників Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (ВІТІ), які є учасниками бойових дій. Цього разу нашим співрозмовником став лейтенант В`ячеслав Цибульський. Молодий офіцер поділився враженнями від навчання, розповів про участь в АТО та про те, як прищепити любов до Батьківщини.
Найдорожча медаль
− Я зі славного міста Шепетівка – міста військових частин. Батько – військовослужбовець, тепер на пенсії. Мати – домогосподарка. У 2015 році я одружився. Був на першому курсі, коли познайомився з коханою. Вона теж місцева. За освітою ми з нею управлінці. Тільки дружина – цивільна, а я – військовий.
Щойно почалася війна, В’ячеслав одразу підписав контракт із ЗСУ.
− Батьки навчили любити Україну. Дали розуміння – це моя країна, і необхідно бути патріотом… Почав службу в 24-й механізованій бригаді навідником гаубиці 2С3 «Акація». Брав участь в АТО. Виконував завдання під Зеленопіллям, Кримським, Нагольною Тарасівкою, Ровеньками. Відпрацьовували артилерійські обстріли за командами старших начальників – на підтримку 25-ї, 80-ї бригад.
Лейтенант розповідає, що найдорожча для нього медаль − «Захисник Вітчизни». Її вручає особисто Верховний головнокомандувач.
−Це за бій під Зеленопіллям. Бій страшний, з втратами. Гадаю, військові розуміють, що це таке… Медаль − не лише моя, а й артилерійського розрахунку, тому що тоді загинув Дмитро – наш механік-водій. Важко було цю втрату прийняти – от учора ти з ним ще сидів, пив чай, будував плани, що робитимемо, коли повернемось…
«Тепер треба бути елітним зв`язківцем»
Зі слів офіцера, далі був Дебальцівський плацдарм – вихід наших військових з оточення.
Ми створювали артилерійський коридор для відбиття атак… На це було важко дивитись, коли наші поранені військові виїжджали звідти.
АрміяInform запитала В`ячеслава, чому навчила війна?
− Основне – берегти життя і думати головою… Основна проблема початку війни – брак практики в офіцерів. Тепер наших піхотинців, артилеристів навчають натовці, але і їм є чому повчитися у нас, адже маємо кращий бойовий досвід.
Маруновий берет для мене – це нове. Дізнався, що служитиму в одній з десантно-штурмових бригад командиром взводу зв’язку роти зв’язку батальйонного управління. Берет ще не заслужив. Сподіваюсь, приїду і знайду можливість виконати стрибок з парашутом.
Лейтенант каже, що десантно-штурмові війська – це еліта, і, відповідно, він має бути елітним зв`язківцем.
− Із викладачів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут хочу згадати полковника Євгена Олександровича Живила. Викладав бойове застосування частин і підрозділів зв’язку. Людина постійно практично все застосовувала. Викладач неперевершений. Тому на 100 відсотків ми засвоювали його предмет.
Фото – АрміяInform, з особистого архіву В`ячеслава Цибульського
