Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Появі Війська Запорозького, як військово-адміністративної одиниці на землях південніше Києва, маємо завдячувати кільком війнам, що відбулися між Великим Князівством Литовським і Кримським ханством та союзним йому московським царством наприкінці XV — початку XVI століття. Ці війни мали на меті заволодіти Києвом як столицею старожитньої Русі та його спадком — політичним, історичним, духовним. Саме в цих війнах загартувалися і здобули славу полководців два видатні козацькі ватажки — Євстафій Дашкевич і Предслав Лянцкоронський.
Дашкевич і Лянцкоронський
Історики досі не дійшли єдиної думки, хто з них організував перші козацькі загони в могутнє військо, яке постійно давало відсіч численному ворогу та нищило його військову міць.
Перші згадки про обох козацьких богатирів, за походженням — шляхтичів із давніх родів, у джерелах належать до 1500 року: за Дніпровськими порогами, в Запорожців отаманом був Євстафій Дашкевич, у козаків, які жили на правому березі Дніпра — Предслав Лянцкоронський.
У 1514 році обидва брали участь у переможній битві під Оршею, де вщент розбили москалів.
У 1516 році вони об’єднали свої військові сили і наважилися на спільний військовий похід під Аккерман (тепер — Білгород-Дністровський) — розбили кілька татарських орд, підійшли під стіни Аккерманської фортеці. Османи з фортеці послали за ними своє військо, яке значно переважало козацьке. Битва між османським військом та козаками відбулася на озері Овідія (тепер — Дністровський лиман). Козаки здобули блискучу перемогу, з великими військовими трофеями щасливо повернулися назад. Відтоді вся Європа заговорила про козаків, а їм були надані нові землі по обидва боки Дністра. Король Сигізмунд I Старий у відповідь ханові повідомив, що не його війська здійснили напад на Аккерман, це були «козаки».
читайте також:
За словами історіографа та військового діяча Марціна Бельского: «…зібралися того часу в 1516 році році кілька сотень, які їздили з Предславом Лянцкоронським в козацтво під Білгород і з користю поверталися. В цей час почули в Польщі перший раз слово „козаки“».
Згодом Лянцкоронський і Дашкевич здійснили ще три успішні походи, зокрема, у 1528 році на Очаків, де забрали 500 коней і 30 тисяч голів великої рогатої худоби. Разом зі своїми козаками вони регулярно давали відсіч татарам, за що Дашкевич отримав у володіння Черкаське та Канівське староства.
Як влада на Київщині перейшла від князів до гетьманів
Саме Предслав Лянцкоронський вважається першим козацьким гетьманом, до якого перейшла влада в Київській землі. Ось як пояснює це правонаступництво «Історія Русів»: «В дні Короля Олександра, сина Казимира Четвертого, а брата Альбрехтового, уривалася чоловіча лінія Князів Руських в останній галузі її, в Князеві Семенові Олельковичу, і в силу постановочних конституцій Королівства, [перейшла] року 1506-го до лицарства першого Гетьмана Руського Пренцлава Лянцкоронського з родини Сенаторської, зятя Князя Острозького і свояка Короля Олександра, за яким була одружена Олена, також Княжна Руська, прозвана поляками схизматичкою і тому не коронована.
Сей Гетьман зробив для Королівства Польського великі і важливі послуги, здолавши у трьох битвах Турків, Татар і Волохів, що нападали на Галичину й Волинь і поривалися вглиб Польщі, до столичного міста Кракова. Плодом сих перемог було відібрання від Турків і Татар українських земель понад Дністром і в гирлі Дніпра, од часів нашестя Батиєвого загарбаних».
Доктор історичних наук Тарас Чухліб віднайшов у Державному архіві м. Лодзь (Польща) дуже цікавий документ під назвою «Табель Гетьманів Козацьких». Він засвідчує, що землі на Дніпрі та Запоріжжі було надано козакам та їхньому гетьману Предславу Лянцкоронському привілеєм короля Сигізмунда І Старого в 1510 році. Хоча, варто зауважити, що в той час «гетьманами» називали й інших прикордонних старост українських земель. Зокрема, вживається цей титул й щодо вищезгаданого Євстафія Дашкевича.
Предслав Лянцкоронський
Предслав Лянцкоронський (нар. близько 1480 — помер 1531) походив з одного з найзначніших магнатських родів Польщі. У молодості він багато подорожував Європою, навчаючись лицарського ремесла. Побував в Італії, Угорщині, Волощині та, ймовірно, у Франції й Іспанії. Здійснив паломництво до Святої Землі, отримавши титул єрусалимського лицаря (miles Hierosolymitanus). Після повернення на батьківщину був придворним дворянином королів Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І Старого, розширив успадковані від батька маєтки, керував Лянцкоронським староством у Краківському воєводстві. Але невдовзі втратив усю власність і попрямував до України.
Воював проти москви і татар під командуванням князя Костянтина Острозького. Разом із князем він почав планувати захист південно-східних кордонів від ворогів.
У 1520 році Лянцкоронський брав участь у прусській війні як один із чотирьох капітанів легкої (козацької) кінноти. Найбільші сутички мав з 10-тисячною німецькою армією під командуванням Вільгельма Шенбурга. У жовтні 1520 року в районі Тучно і Валча Лянцкоронський відзначився зухвалими кавалерійськими походами.
Отримавши 23 жовтня того ж року у володіння Хмільницьке староство, Предслав набрав серед місцевого населення охочих і організував з них військо, навчаючи їх військовому мистецтву, володінню зброєю та витривалості. Зрештою, уряд призначив Лянцкоронського гетьманом українських козаків, організованих для боротьби з татарами на Поділлі.
Про те, що на той час він уже був відомим вояком, свідчать спроби у 1527 році залучити Лянцкоронського на угорську службу на чолі 300 кіннотників і 500 литовських стрільців.
У 1530 році Предслав відбудував місто і замок у Хмільнику. Загинув 10 червня 1531 року під час несення прикордонної служби. У пам’яті народу він посідав настільки почесне місце, що навіть у XVIII столітті козаки називали 1520-ті роки «часами Предслава Лянцкоронського».
Гідне вшанування
На жаль, досі перші козацькі полководці, які організували славне запорозьке воїнство, залишаються маловідомими. Життя та багатогранна діяльність козацького гетьмана Предслава Лянцкоронського були присвячені військовій справі. Він уславився неодноразовими перемогами над значно численнішими підрозділами ворожих військ, здобув авторитет у всій Європі.
Нині одним із дієвих інструментів відновлення історичних традицій національного війська є присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України. В цьому контексті дуже своєчасною та важливою є ініціатива назвати іменем козацького гетьмана Предслава Лянцкоронського 4-ту окрему танкову бригаду Сухопутних військ ЗСУ. Адже Предслав Лянцкоронський, як засновник і командувач перших регулярних загонів українського війська, що воювали проти москви ще в XVI столітті, давно заслуговує на таке гідне вшанування.
