У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Лікар-хірург Володимир Пігулевський родом із Дніпра, до широкомасштабного вторгнення росіян працював у Кам’янській лікарні швидкої медичної допомоги. Нині ж він військовослужбовець бригади «Холодний Яр» та надає кваліфіковану медичну допомогу пораненим у стабілізаційному пункті в Бахмуті, навколо якого точаться найзапекліші бої.
На початку розмови чоловік перепрошує за те, що іноді може випадково щось «ляпнути» російською — від мови ворога він остаточно відмовився на початку війни, хоча до того вважав себе виключно російськомовним.
Спілкуємось у підвальному приміщенні під шум генератора та вибухи великокаліберних снарядів неподалік. Навколишні будівлі розбиті вщент або суттєво пошкоджені, на дорозі — згорілі машини. Зокрема й санітарні автомобілі, що привозили сюди одних поранених і евакуйовували в тил інших, але потрапили під ворожий вогонь і вже нікого більше не врятують.
Чоловік розповідає, що на війні з 24 березня. На початку був під Ізюмом, а з серпня — у Бахмуті.
«Четвертий місяць тут рятуємо наших хлопців. У нас стабпункт — ми надаємо кваліфіковану медичну допомогу, оскільки маємо все необхідне, щоби це робити. Привозять нам пораненого вояка, і якщо він потребує негайної госпіталізації — надаємо йому необхідний обсяг допомоги, а далі він прямує до мобільного військового госпіталя. Там за потреби його оперують або ж відправляють на лікування до спеціалізованого медичного закладу», — говорить Володимир.
За словами хірурга, основні поранення, з якими йому з командою доводиться стикатися — ураження кінцівок, грудної клітини, черевної порожнини.
«Щодо досвіду — так, у цивільному житті доводилося стикатися з подібними пораненнями. У лікарні швидкої медичної допомоги працював із постраждалими внаслідок автомобільних аварій, вогнепальних та ножових поранень, травмування на виробництві тощо. Але це один-два випадки на місяць чи декілька. Тут це — щоденна робота. Кожен день ти це бачиш і з цим стикаєшся. Але до всього звикаєш… з часом і таке стає буденністю.
Наша команда є професійною і досвідченою: коли привозять «важких» — ніхто не панікує, не метушиться, всі зосереджено виконують свою роботу, як-то кажуть — „на автоматі“. Якщо потрібно прискоритися — ми прискорюємося, якщо такої гострої потреби немає, то все відбувається планово», — говорить чоловік.
Володимир розповідає, що в екстрених випадках його команда має все необхідне навіть для оперативного хірургічного втручання — кваліфікацію, обладнання та препарати для проведення невідкладних заходів для порятунку життя, коли час для спасіння рахується хвилинами й секундами.
«Навіть якщо потрібно зробити лапаротомію, торакотомію — тобто відкрити черевну порожнину чи грудну клітину, то ми це зробимо не гірше, ніж у провідному інституті чи академії, або сучасній приватній клініці. Треба — зробимо», — запевняє військовий медик.
Володимир каже, що немає сумнівів у перемозі українців над загарбником і звільненні від російського агресора всіх тимчасово окупованих територій України. Цитую: «Ми переможемо, бо іншого шляху в нас немає. Війна стосується кожного. Сьогодні Бахмут боронять хлопці з усіх куточків України. Герої віддають своє життя, захищаючи нашу державу. Якщо поранений перебуває у свідомості, то я кожному кажу — дякую. Дякую за те, що він не залишився вдома, не заліз під піч, не сховався у дружини під спідницею, не прикрився дітьми. Я їм кажу — дякую!
Хочу, щоб наші громадяни розуміли — війна триватиме доти, доки ми не виженемо загарбника з нашої землі. Нам не потрібні їхні Курська чи Білгородська області, нам потрібна лише наша земля — потрібна наша країна.
Якщо ти можеш йти воювати — іди й воюй, якщо віддаєш частину заробленого на ЗСУ — слава тобі, якщо привозиш у прифронтові міста одяг та їжу і вивозиш звідси цивільних — дякую тобі. Але якщо хтось вважає, буцімто війна десь далеко, і це його не стосується, а доля Бахмута омине його рідне місто — то він дуже помиляється…»
Фото Ірини Рибакової
