Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
105 років тому, 9 грудня 1917 року, розпочав роботу перший Курултай кримськотатарського народу. Він став надзвичайно важливою подією в історії кримських татар, вкотре засвідчивши спільність їхнього історичного шляху з українським народом.
Крим був у минулому вільною державою. У 1783 р. війська цариці Катерини, зломивши волю України, окупували теж і Крим, прилучуючи його силою до території московської імперії. Від тої хвилини почалася трагедія кримських татарів, що в обороні своїх національних та релігійних прав по-геройськи боролися з москвою. (Замітка «20-ліття Курултаю. Свято державности кримських татарів» у газеті «Діло» (Четвер, 9 грудня 1937 року. Ч. 271 (14 814). С. 7)).
Справді, так само, як і українську гетьманську державу, кримськотатарську державність було знищено російськими окупантами у другій половині XVIII ст. І так само, як українці під час революційних подій 1917–1921 років, кримськотатарський народ змагав до творення незалежної національної держави.
Можливості для національного самовизначення кримських татар або киримли (кримців) відкрились після лютневої революції в російській імперії. Паралельно з аналогічними процесами в континентальній Україні, де Центральна Рада через представницькі зібрання представників різних категорій і груп суспільства набувала статусу українського загальнонаціонального революційного парламенту, подібний рух розгорнувся й у Криму серед кримських татар.
Визначальною ознакою самоідентичності кримськотатарського народу в середовищі інших народів Кримського півострова була релігійна приналежність. З огляду на це важливу роль у плані національного самовизначення кримських татар відіграв іслам, мусульманські структури та релігійні лідери. 7 квітня 1917 року в Сімферополі було скликано Всекримський мусульманський з’їзд, який зібрав близько півтори тисячі делегатів кримськотатарського народу. За підсумками його роботи було сформовано Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет або скорочено Мусвиконком, який став національним представницьким органом киримли. Очолив його молодий муфтій, юрист і публіцист Номан Челебіджихан, автор легендарного вірша «Я присягнувся», який згодом стане кримськотатарським національним славнем.
Спочатку, подібно до Центральної Ради, Мусвиконком не ставив за мету створення незалежної держави, обмежуючись прагненням до національно-культурної автономії у складі майбутньої демократичної федеративної росії. Однак так само, як і український революційний парламент, упродовж літа – осені 1917 року він перебрав на себе ширші повноваження в усіх сферах життя кримців від релігії та культури до економіки й політичного представництва. Важливим кроком, зокрема, стали спроби підпорядкування Мусвиконкому тих військових частин російської армії, в яких служили переважно кримські татари.
До жовтня 1917 року через надскладну ситуацію, в якій перебувала росія та фактичну безпорадність тимчасового уряду перед військово-політичними загрозами, перед кримськими татарами постала нагальна потреба самостійно вирішувати власну долю, не чекаючи дозволів і узгоджень з петрограда. З огляду на це 14–16 жовтня 1917 року Мусвиконком зорганізував з’їзд представників кримськотатарських організацій для підготовки виборів до загальнонаціонального представницького зібрання – Курултаю. У виборах, що відбулися 30 листопада 1917 року за п’ятьма виборчими округами, взяли участь киримли, які досягли 20-річного віку. Всього до Курултаю обрали 76 делегатів, серед яких, зокрема, було 4 жінки.
Перше засідання Курултаю розпочалось 9 грудня 1917 року в Ханському палаці в Бахчсараї. На голову обрали одного з лідерів Milliy Firqa («Національна партія» киримли) письменника Асана Сабрі Айвазова. Упродовж наступних 18 днів Курултай розглянув питання щодо державного устрою Криму, міжнаціональних відносин на півострові, створення органів влади. Делегати проголосили Курултай парламентом, напрацювали й ухвалили «Кримськотатарські основні закони», ухвалили державну символіку й сформували склад уряду.
26 грудня 1917 року, в останній день роботи, Курултай проголосив Кримську Народну Республіку й ухвалив Конституцію, яка закріплювала загальнодемократичні права і свободи людини і громадянина, зокрема загальне виборче право та рівноправ’я чоловіків та жінок. Головою національного уряду (Директорії) було обрано Номана Челебіджіхана.
Проголошення незалежної національної держави киримли стало вищим досягненням Конституанти кримськотатарського народу. Однак закріпити його не вдалося – молода кримськотатарська держава, так само як і УНР, опинилась під ударом більшовицької агресії. Уряд Кримської Народної Республіки спробував відбити напад, спираючись на власні збройні сили, які перебували у процесі формування. Зокрема, «для організації кримського війська міністр військових і закордонних справ Джафар Сайдахметов зорганізував штаб кримського війська, котрий негайно ж був признаний і затверджений кримською радою народніх представників».
Сил для організації ефективного опору забракло, й упродовж січня 1918 року владу на Кримському півострові захопили більшовики. Вони влаштувавши кривавий терор проти всіх політичних противників їхнього режиму, зокрема, і проти кримськотатарських політичних та громадських діячів. Був захоплений, ув’язнений у севастопольській міській в’язниці й зрештою розстріляний також голова кримськотатарського уряду Номан Челебіджихан.
Дрібні татарські відділи розбіглися по горах, чекаючи слушного моменту. Кроваво святкували большевики перемогу; кримські побережжя забагрилися кров’ю соток постріляних і замучених жертв, між якими був і голова татарської директорії. Вина за цю кримську трагедію у великій частині паде на Українську Центральну Раду, яка, примітивно інтерпретуючи модну тоді засаду самоозначення народів, залишила Крим поза кордонами України, і тим способом кинула цей невеличкий і тому безборонний півострів на поталу збольшевизованим матросам чорноморської фльоти. (Стаття «Крим на політичній шахівниці 1917–1920. З нагоди 20-ліття Кримської Татарської Конституанти» у газеті «Діло» (Четвер, 9 грудня 1937 року. Ч. 271 (14 814). С. 2)).
Доля Кримської Народної Республіки виявилася подібною до долі УНР з тією, втім, вирішальною відмінністю, що українська держава встигла заручитися підтримкою Німмеччини та Австро-Угорщини на переговорах у Бресті й до травня 1918 року успішно визволити українські землі. Аналогічні спроби кримськотатарської Директорії не мали успіху через брак часу – більшовики повністю захопили півострів уже до кінця січня 1918 року. Складнішою була і ситуація з представленням та сприйняттям кримськотатарської державності на міжнародній арені.
Визволити Крим від більшовицьких окупантів змогла зрештою лише підтримана союзниками Армія УНР, причому, згідно з інформацією українського генерального штабу, «зморене безладдям населення дуже прихильно стрічало своїх визволителів і бажало затвердження міцної української влади, яка б боронила їх від ворогів».
читайте також:
Нині кримські татари, які пережили у ХХ столітті трагедію злочинної депортації та терору, а від 2014 року знову зазнають на власній батьківщині репресій з боку російських окупантів, так само покладають надії на визволення Криму на Збройні Сили України. Воюючи в лавах української армії, киримли наближають спільну перемогу над агресором і деокупацію всієї території України в міжнародно визнаних кордонах 1991 року.
