Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
У прифронтовому Харкові відбувся показ вистави за п’єсою Ніни Захоженко «Я норм» від Театру ляльок імені В. Афанасенко. Події, висвітлені у спектаклі, відбуваються в Бучі в перші дні повномасштабного вторгнення рашистів на територію України. Герої вистави — підлітки. Ще ввечері 23 лютого вони обговорюють свої дитячі проблеми, готуються до пробного ЗНО, мріють про майбутнє, закохуються, а вже зранку 24 лютого в їхній світ вривається війна. Про все, що з ними відбувається, як вони реагують на жахливі події, які відбуваються в ці дні, вони пишуть в чаті одного з месенджерів.
Персонажі вистави — збірний образ сучасного українського підлітка з його нігілізмом, відкритістю, чистотою та відсутністю притаманного дорослим пафосу. Всі образи нібито передбачені сценарієм війни — у долях чотирьох героїв п’єси показані й ті, хто поїхав з країни через війну, але думками залишилися на батьківщині, та тими, хто залишився в підвалах і проживає жах російського вторгнення, є ті, хто чинить опір окупантам та відстоює незалежність країни зі зброєю в руках, і ті, хто покинув рідний Донбас в 2014-му році, але війна наздоганяє їх через 8 років.
Ніна Захоженко написала п’єсу ще в березні цього року, але вийшла вона лише на початку літа. Головні ролі грають випускники Університету мистецтв імені І. Котляревського, які лише торік випустилися з вишу .
— Ми створили цю виставу в червні цього року, коли Харків ще нещадно обстрілювали росіяни. Цей період я називала «грою у схованки» — зранку ми репетирували в безпечному місці, а ввечері ховалися в бомбосховищах, оскільки не знали куди прилетить чергова довбана ракета, — розповідає режисерка театру Оксана Дмітрієва.
За її словами, на підготовку вистави пішло лише два з половиною тижня.
— Ми з головою поринули у створення твору, бо для нас важливо продовжувати займатися своєю справою та продовжувати зустрічатися з глядачами. Крім того, так ми знаходили і вихід наших емоцій та напруги, пропрацьовували наші душевні травми. А потім дозволили таку собі «розкіш» — двічі зіграти її в нашому театрі.
За словами пані Оксани, після перегляду глядачі ділилися, що вистава мала і на них терапевтичну дію — вперше за повномасштабну війну вони змогли вийти на вулицю, з’їсти якусь піцу чи випити каву в кав’ярні…
— Ця історія сповнена спротиву ворогам та кохання — до України, до батьків, друзів, до тих, хто залишився в ці складні часи поруч. Ми обов’язково переможемо в цій війні. А наразі наш пароль — «як ти», наша відповідь — «норм», — ділиться думками режисерка.
