Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Разом зі своїми бойовими побратимами командир відділення однієї з бригад ДШВ молодший сержант Анна зустріла широкомасштабне вторгнення російських загарбників на Луганському напрямку поблизу населеного пункту Щастя. Упродовж півтора місяця брала участь в стримуванні наступу окупантів на підступах до Сєвєродонецька.
За цей час ворог обрушив на позиції десантників сотні ракет, снарядів і мін. Щодня їх «прасувала» з повітря авіація, системи залпового огню буквально засипали касетними та фосфорними боєприпасами. Але 30-річна жінка мужньо витримала навіть перші, найскладніші тижні. Зуміла перебороти свій страх, опанувати та відігнати сумні думки й розпач. Вісім місяців перебування на фронті загартували її характер, додали неоціненного досвіду та вміння долати будь-які труднощі. Сьогодні вона забезпечує надійний радіозв’язок свого підрозділу ДШВ.
Доросле життя для Анни почалося рано, коли вона втратила своїх батьків. Добиватися всього звикла сама. Після школи навчалася на техніка-ветеринара. Захоплювалася баскетболом і легкою атлетикою, і навіть вирішила здобути ще одну спортивну освіту, тому закінчила факультет фізичної культури педагогічного університету. З 2016 по 2019 роки працювала заступником директора школи з господарської роботи.
Але щоразу поверталася до думки, що в Україні йде війна і вона хоче бути корисною в такий важкий час. Тож у 2019 році підписала контракт із Збройними Силами України і пройшла спочатку базову підготовку на полігоні у Десні, а потім ще два місяці вчилася в Полтаві у навчальному центрі на зв’язківця. Згадує, як не просто було їй звикнути до армійського укладу життя. Але наполегливість і особиста відповідальність завжди були притаманні дівчині. Тому вона склала свій перший іспит успішно. Була призначена на посаду радіотелефоніста десантно-штурмової бригади. Згодом пройшла парашутно-десантну підготовку, закінчила курси лідерства і отримала звання молодшого сержанта.
Першу бойову ротацію в районі проведення ООС проходила на Донецькому напрямку, очолюючи посаду командира відділення. Вона вже була не просто солдатом, який відповідає тільки за свої дії, а сержантом. У підпорядкуванні в неї знаходилося декілька військовослужбовців. Доводилося організовувати роботу в польових умовах, досконало розбиратися не тільки в нюансах радіозв’язку, а й в людських взаємовідносинах.
І в цій ситуації досвід педагогічної роботи став, як-то кажуть, у пригоді. Анна майстерно розбиралася не тільки в тонкощах прошивки та перепрошивки рацій, налаштування радіочастот, а й в психології людей. Тому їй вдалося швидко об’єднати їх та вмотивувати на ефективну роботу. Не забувала Анна підвищувати й особистий рівень військової і професійної підготовки.
За три роки служби опанувала всі види зв’язку. А ще сержанту прийшлися до вподоби стрибки з парашутом. Згадує, як навіть перебуваючи в районі проведення ООС, завжди брала участь в парашутних стрибках з гелікоптера. Зараз на її рахунку десять стрибків з висоти 800 і 600 метрів.
Анна розповідає, що перші дні після широкомасштабного вторгнення рашистів були найскладнішими.
— Ми не знали, як будуть розгортатися події. Ворог діяв дуже підступно і зухвало. Психологічно це дуже пригнічувало. Але допомогло занурення в роботу і думка про те, що на тебе дивляться твої товариші та підлеглі. Тому вдалося швидко приборкати слабкість і страх, — згадує жінка.
Через деякий час в підрозділ стали прибувати мобілізовані солдати. Навчала їх основ радіозв’язку безпосередньо в бойових умовах під час несення служби. Брала новачків на чергування і покрокове розповідала алгоритм дій.
— У бойовій обстановці умови нашої роботи суттєво відрізняються від мирного часу, — підкреслює Анна. — Ворог постійно глушить зв’язок, робить різноманітні перешкоди, застосовуючи системи РЕБ. Тому звертаю увагу людей на ці особливості, надаю практичні паради, як налагодити зв’язок у таких екстремальних умовах. У випадку необхідності проводжу практичні інструктажі й заняття…
А ще служба у війську допомогла жінці-командиру знайти своє кохання і щастя. Вона зустріла людину, яка стала для неї близькою і рідною. Офіцер Роман служить у тій же частині. Напередодні російського вторгнення, 2 лютого 2020 року, вони одружилися і мріяли про мирне безпечне життя, будували плани на майбутнє. російські загарбники ці плани зруйнували, але не змогли відібрати щастя у цієї пари.
