Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
російські пропагандисти намагаються вигадати все нові способи викривлення неприємної для путінського режиму реальності. Серед нових трендів – заборона згадувати про російських «мобіків», розділення добровольців і волонтерів, глузування над утікачами від мобілізації, часткова відмова від остогидлого «новоязу» й вимога уникати абревіатури ЗСУ.
Ці зміни зафіксовано у черговій російській методичці з порадами про те, як слід висвітлювати так звану спеціальну воєнну операцію, яку оприлюднило Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Варто поглянути, що і чому привернуло увагу роспропагандистів, які прямі й приховані меседжі та як саме вони намагаються вкласти в голову споживачам рашистської інформаційної жуйки.
Впадає в око, що аж три найперші поради стосуються того, як слід називати «частково мобілізованих осіб». Пропагандистам радять уникати окремих згадок про цю категорію військовослужбовців армії рф і позначати всіх учасників узагальнено – «солдатами» або «воїнами», наголошуючи на однаковому статусі мобілізованих та контрактників. Рекомендують також уникати вжитку напозір нейтрального терміну «мобіки» – він уже набув суто негативного сприйняття у російському суспільстві й легко перетворюється у мовленні на «чмобіки», так само, як мобілізація вже давно і впевнено стала «могилізацією». Це свідчить, що головна проблема, яка найбільше хвилює російське суспільство – участь у війні проти України осіб, які потрапляють на фронт не добровільно, а через державний примус.
Термінів на позначення російських солдатів, які воюють проти України, може бути багато, однак доля у них спільна – ганебна участь у несправедливій війні, безславна загибель, каліцтво, полон.
Справедлива недовіра російського суспільства до представників влади породжує підвищену увагу до долі солдатів строкової служби («призовників»), яких громадська думка цілком справедливо об’єднує в одну категорію з мобілізованими. Бо, як доводять численні приклади, шанси опинитися на фронті для тих, хто потрапив до росармії, абсолютно однакові, попри те, як їх позначають у документах – строковики, мобілізовані, контрактники, добровольці. Хоча термінів на позначення російських солдатів, які воюють проти України, може бути багато, однак доля у них спільна – ганебна участь у несправедливій війні, безславна загибель, каліцтво, у кращому разі – полон.
Контрактники, мобілізовані та строковики виступають у методичці правильними представниками російського суспільства. Вони покірно виконують волю влади й готові воювати проти України за наказом і за гроші. Їм протиставляються два полюси – категорично негативний і умовно позитивний.
На негативному полюсі розташувалися втікачі з країни від загрози мобілізації. Над ними слід кепкувати й знущатися, вигадуючи образливі назвиська на кшталт «убежанты», «переждуны» чи «релоканты», й усіляко уникати згадок, що вони залишили країну не з власної волі.
На умовно позитивному полюсі перебувають добровольці та волонтери. Щодо них пропагандисти рекомендують проводити чітке розділення добровольців, які беруть безпосередню участь у бойових діях, і волонтерів, які за власним бажанням здійснюють підтримку та забезпечують війська.
Розрізнення цих двох груп уже на термінологічному рівні не є випадковим – воно свідчить про бажання залишити простір для існування держави, яка має відокремлювати тих, хто воює, від тих, хто постачає.
Не випадково щодо добровольців наголошується, що вони мають той самий статус, що і військовослужбовці, тобто підпорядковуються єдиному командуванню й не можуть діяти без його наказів. Водночас щодо волонтерів підкреслюється, що вони не беруть жодної участі ні у військовій підготовці, ані у бойових діях.
Відокремлення добровольців від волонтерів потрібне для того, щоб убезпечити панівний режим від потенційної загрози виникнення самодостатніх непідконтрольних владі збройних формувань.
Так на рівні термінології закріплюється послідовна політика панівного режиму, в межах якої озброєні люди не повинні набути усвідомленої суб’єктності й мають діяти винятково у межах, дозволених державою.
Найцікавішою у методичці є вимога відмовитися від вжитку абревіатури ЗСУ (російською мовою – «ВСУ»). Така увага до загальноприйнятого у ЗМІ скорочення зрозуміла. Після низки болючих поразок росіяни усвідомили і визнали, що Збройні Сили України є грізним і небезпечним противником. Більше того, успішний бренд ЗСУ, сформований в українському суспільстві, набув поширення також і в росії. На тлі безпорадної і погано забезпеченої російської армії це є для російської пропаганди особливо нестерпним.
Заборона згадувати у роспропаганді про Збройні Сили України покликана зупинити просування в російському суспільстві успішного бренду ЗСУ і повернути наратив про Україну як failed state, в якій усім заправляють керовані Заходом «націоналісти».
Натомість роспропагандисти повинні називати українських бійців «бойовиками» або «націоналістами», підрозділи ЗСУ – «збройними формуваннями», а вище військово-політичне керівництво України – «київським режимом», повністю залежним від «західних кураторів». Це має повернути в інформаційний простір росії насаджуваний роками наратив про Україну як failed state – неспроможну державу, повністю контрольовану колективним Заходом.
Навряд чи спроби російської пропаганди повернутись до модифікованих наративів часів початку широкомасштабного вторгнення і будуть успішними. Реальність невблаганна, і якщо росіян дратують «хлопки» і «возгорания» замість вибухів і пожеж, то немає жодних сумнівів, що зрештою така сама доля чекатиме «вооруженные формирования боевиков-националистов» замість ЗСУ і «киевский режим» та держави Україна.
Читайте також: Чому рашистська пропаганда програла
російська пропаганда вже програла. Вона неодноразово проходила всі п’ять стадій горя від заперечення до прийняття через злість, торг та депресію, і немає жодних сумнівів у тому, що так буде і цього разу. Причому, чим наполегливіше пропагандисти насаджуватимуть рекомендовані терміни, тим сильнішим буде переконання суспільства, що йому вкотре брешуть, намагаючись приховати правду за черговими словесними вивертами і хитрими конструкціями.
