У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Упродовж перших двох-трьох тижнів від початку повномасштабного нападу російської федерації на український народ і державу Україна агресори розраховували на «донбаський сценарій». За ним цивільних мешканців треба було переконати, що Україна їх покинула й навіть обстрілює, а російські окупанти виступають у ролі визволителів і захисників мирного народу. Однак ця схема не спрацювала — рашистські нападники стали заручниками власних самовпевненості та самообману, навіяних рашистською пропагандою.
Вінстон Черчилль, або Війна, що вже минула
Генерали завжди готуються до війни, що вже минула. Цю тезу не вповні справедливо приписують Вінстону Черчиллю, який, як то часто буває з поширюваними в соцмережах цитатами видатних осіб, говорив не зовсім те, не дослівно так й у дещо іншому контексті.
Утім, на сенс сказаного це уточнення не впливає — готуючись до нового воєнного конфлікту, вище військово-політичне керівництво справді завжди виходить зі свого попереднього досвіду. Не стала винятком і кремлівська верхівка на чолі з путіним, яка мала в Україні досвід стрімкої окупації Кримського півострова та війни на Донбасі.
З огляду на це, щонайменше на сході й півдні нашої країни було зроблено ставку на миттєве захоплення великих територій. путінці розраховували на те, що місцеве населення буде почасти активно переходити на бік загарбників, а у більшості проявить пасивну лояльність або виїде, залишивши окуповані території. Нечисленних місцевих патріотично налаштованих громадян планувалося затаврувати як «нацистів» і швидко з ними розправитися.
Віра пропаганді, або Відірваність від реальності
Але не так для кремля сталося, як у вологих мріях путіна гадалося. Сліпа віра власній пропаганді про «братній український народ», який буцімто страждає від знущань вигаданих «нацистів і наркоманів» і тільки і мріє про прихід російських військ, обернулася неприємною реальністю. Вже в перші дні широкомасштабного нападу з’ясувалося, що ніякої масової підтримки в жодному з тимчасово окупованих регіонів України російські загарбники не мають.
Російська пропаганда настільки вправно маніпулювала реальністю для простого народу, що їй почали вірити самі кремлівські очільники.
Найбільш наочними й тому відомими стали відкриті виступи проти окупантів у Херсоні, які вдалося придушити лише за допомогою жорстоких репресій. Однак зовні малопомітний, проте не менш потужний опір загарбникам відчувався всюди, й російські солдати були дезорієнтовані — чому їх не зустрічають із квітами й прапорами рф?
Відірваність від реальності зіграла злий жарт з російськими агресорами — їхня пропаганда настільки вправно маніпулювала реальністю для простого народу, що їй почали вірити самі кремлівські очільники. І жорстоко прорахувалися.
Вісім років + 30, або Внутрішні зміни
Виявилось, що запитання «Де ви були вісім років?» можна скерувати й у зворотний бік, поставивши його самим пропагандистам рашизму. Вісім років російські засоби масової дезінформації створювали штучну інформаційну реальність, оцінюючи Україну за лекалами навіть не 2014 року часів Революції Гідності чи 2004 року часів Помаранчевої революції. Україна у сприйнятті російської пропаганди — це країна 1994 року, часу президентських виборів, на яких переміг Леонід Кучма, або навіть 1984 року, коли першим секретарем цк кпу був Володимир Щербицький і ще не почалася Перебудова.
росія готувалась до війни з Україною варіанта 2014-го або навіть 1994 року.
Тому уточнене запитання до рашистських пропагандистів та російського керівництва має звучати так: «Де ви були 38 років?». росіяни примудрилися пропустити останні майже сорок років внутрішньої трансформації українського суспільства. Традиційно згадуваний термін «блукання народу Ізраїлевого пустелею» справді слід відраховувати не від 1991 року, а саме від середини 1980-х років, бо саме у 1980-ті (плюс-мінус п’ять років в обидва боки) народилося й почало формуватися те покоління, яке нині відіграє провідну роль в управлінні країною.
Під звучання Let my people go Луї Армстронга українці, слідом за символічним Моїсеєм, пішли з радянського союзу. Але росіяни того не зауважили і продовжували звертатися до громадян сусідньої для країни як до «радянських людей». Це дуже помітно в офіційній риториці фараона путіна впродовж усього його правління, особливо ж на початку широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Агресор, слідуючи власній пропаганді, говорив до якихось «радянських» українців, що існують у його уяві та яких давно вже немає.
Внутрішні зміни накопичувалися в українському суспільстві впродовж останніх близько сорока років, а початок агресії російської федерації 2014 року став остаточною точкою неповернення. Не помітити це було кричущою помилкою кремлівського керівництва, яке не розуміло, що російська пропаганда давно вже не працює на українців так, як продовжує працювати на росіян.
Відкрите вторгнення, або Vox populi
Натомість, починаючи «специальную военную операцию» проти України, путін виходив саме з того, що російська пропаганда спрацює й зможе перекрити навіть очевидний факт відкритої широкомасштабної агресії. Однак саме неприхований напад після тривалої брехні офіційних осіб про те, що росія на Україну нападати не збирається, став останньою краплею. Після початку широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну очі остаточно відкрилися навіть у тієї частини громадян України, які сприймали агресію рф у Криму й на Донбасі відсторонено.
Відкритий широкомасштабний напад неспроможна виправдати жодна пропаганда.
24 лютого стало холодним душем для цієї частки українського суспільства. Після широкомасштабного нападу російської федерації остаточно склався український загальнонаціональний консенсус ставлення до російської федерації як агресора, армію якого треба зупинити й за всяку ціну вигнати геть за межі території України. Vox populi почав звучати на повну силу, стираючи чи принаймні притлумлюючи й відкладаючи до моменту перемоги будь-які внутрішні суперечності. Проти такого голосу народу, який відображав позицію тотальної більшості українців, російська пропаганда виявилась безсилою навіть на тимчасово окупованих територіях.
Власні сили й усебічна підтримка
Упевнившись уже в перші дні вторгнення в наявності загальнонаціонального консенсусу щодо російської агресії, українці розгорнули тотальний спротив як російській армії, так і російській пропаганді. Спочатку громадяни впевнено відстояли внутрішньо український інформаційний простір. Годі переоцінити зусилля і внесок громадянського суспільства та фахової журналістської спільноти у винищення рашистської агітації в Україні. Там, де не початку не встигала оперативно зреагувати держава, ефективно відпрацьовували професіонали й аматори-волонтери інформаційної сфери.
Світ допомагає тим, хто сам собі допомагає.
Власні сили українського громадянського суспільства дозволили йому не лише відстояти внутрішній інформпростір, а й перейти на інші майданчики, винищуючи російську пропаганду у світі й навіть у самій російській федерації. Тут спрацювало те саме правило, яке дозволило ЗСУ отримати новітню західну зброю — світ надає всебічну підтримку тим, хто сам собі допомагає. Коли світові лідери впевнились у готовності України протистояти російській агресії як на полі бою, так і в інформаційному просторі, рівень протидії російській пропаганді у світі почав посилюватися.
Візантійський варіант, або Відсутність визначеної вимірюваної мети
Остаточно ж російська пропаганда зламалась на відсутності визначеної вимірюваної мети повномасштабного вторгнення в Україну. Почавши з так званих денацифікації та демілітаризації і захоплення Києва «затридні», рашистські пропагандисти змушені були постійно перевзуватися у повітрі. Їм доводилось стверджувати, що «спецоперация» йде за планом і вигадувати пояснення цього плану навіть у разі очевидних поразок російської армії. Відступ з-під Києва, Чернігова та Сум, втеча з острова Зміїний, успішний український контрнаступ на Харківщині — все це підточувало переконливість російської пропаганди серед росіян.
«За що ми воюємо?» Головна причина провалу російської пропаганди серед росіян — відсутність зрозумілої мети «специальной военной операции»
Пропагандистська картинка дедалі менше відповідала реальності, і хитровимудруване візантійське окозамилювання вже не спрацьовувало. Воно базувалось на відсутності визначеної вимірюваної мети російського вторгнення в Україну, що дозволяло видавати за план будь-який російський крок в Україні. Однак зрештою саме відсутність зрозумілої мети стала головною причиною остаточного повного краху рашистської пропаганди в самій росії, бо постало запитання: «За що ми воюємо?». Остаточним ударом по російській пропаганді стало оголошення 300-тисячної мобілізації на тлі попередніх заяв, що «спецоперация» йде за планом і «потерь нет».
Немає жодних сумнівів, що пропагандисти рашизму продовжать обслуговувати панівний російський режим і зараз. Але їхній вплив не просто суттєво підірвано — його повністю знищили в Україні, критично ослабили у світі й навіть критично підважили в самій росії. Російська пропаганда, подібно до російської армії, не мала жодних шансів на перемогу навіть під час ривка рашистів на Київ. У довготривалому протистоянні її остаточний програш є очевидним і неминучим не лише в Україні та світі, а й у самій російській федерації.
